Як одна випадкова знахідка зруйнувала всі мої підозри щодо його «відряджень»
— Як це навіщо? Сподобалася ти мені тоді, і я подумав: чорт забирай, невже я не можу підвезти дівчину, яка мені сподобалася.
— Ага, а я така горда, цокала на підборах, хоча могла поїхати автобусом, — весело відповіла Ліза. — Усі ноги тоді стерла.
— А чого на автобус не сіла?
— А я подумала: чорт забирай, невже я не можу дійти до роботи, поки чоловік, який мені сподобався, їде за мною по п’ятах.
Вони розсміялися й цокнулися келихами. Дзвін кришталю й сміх пари привернули увагу не лише сусідніх столиків, а й тієї самої жінки, що того дня вечеряла на самоті. Вадим не помітив, як вона розрахувалася з офіціантом і, граційно ступаючи, вийшла із зали.
Дві години промайнули непомітно. Офіціант приніс рахунок і чистий піджак Вадима.
— Молодець, хлопче, — сказав Вадим, але чайових за працю хлопцеві не залишив.
— Ну й фрукт, — подумав офіціант, дивлячись, як Вадим і Ліза йдуть із ресторану. — І як ця чудова жінка з ним живе!
Ліза й справді була чудовою дружиною для Вадима. В одному з магазинів вона пригледіла гарний чоловічий годинник, який і вирішила подарувати йому на день народження. І хоч чоловік постійно скидав дружині-домогосподарці на картку гроші на витрати, вона вирішила заробити на подарунок сама.
Тому ще два місяці тому потай від чоловіка влаштувалася покоївкою на пів ставки в один готель, що тулився на самому краю міста. Коли в Лізи назбиралася половина суми, вона купила омріяний годинник, погодившись оплатити решту в розстрочку.
— Але дружині не можна дарувати чоловікові годинник, прикмета погана, це може призвести до розставання, — непокоїлася подруга Лізи.
— До розставання може призвести розлучення, а не годинник, — розсміялася Ліза. — Не вір у цю дурницю!
Подруга витріщила очі й заторохтіла:
