Як одна випадкова знахідка зруйнувала всі мої підозри щодо його «відряджень»

Увесь наступний день Ліза ходила магазинами, вишукуючи валізу, гідну Вадима. Адже для чоловіка так важливий був статус. І вона знайшла її — шкіряну, кольору гіркого шоколаду, з мідними заклепками й міцними замками, які м’яко клацали оксамитовим звуком. Ціна валізи кусалася, але це не зупинило Лізу.

«Зате Вадим буде задоволений, він любить гарні речі. А я просто не купуватиму собі ту сумочку, потерплю кілька місяців», — подумала вона й дістала з гаманця банківську картку.

Коли Ліза безшумно вкочувала валізу до вітальні, поводячись із нею дбайливо, як із дорогим гостем, вона поставила її біля крісла чоловіка й встановила кодовий замок на даті їхнього знайомства.

— Оце так сюрприз! — Вадим захоплено розглядав покупку. — Та це ж цар усіх валіз. Дякую, Лізок. А як її відкрити? Я хочу подивитися, що в неї всередині.

— Набери день і місяць нашого знайомства, — сказала Ліза.

Але як Вадим не старався, він не міг відкрити замок.

— Не виходить, — замислився Вадим.

— А ти не пам’ятаєш, коли ми зустрілися? — здивувалася Ліза, адже це було не так уже й давно.

— Ой, мені не до сентиментів. Кажи код, — невдоволено відповів Вадим, не звертаючи уваги на образу дружини.

— Тридцяте травня, — пробурмотіла Ліза й вийшла з кімнати.

Настрій у неї був зіпсований, а всі зусилля з пошуку валізи для чоловіка тепер здавалися їй марними. Вечеряли вони мовчки. Вадим читав зведення фондової біржі й не помічав, як Ліза майже нічого не їсть. Їй раптом здалося, що Вадим став ставитися до неї інакше. У його погляді відчувався холодок.

Вранці Вадим пішов на роботу, забувши попрощатися з дружиною, яка, як завжди, вийшла провести його в передпокій. Він так поспішав, що ледь не пішов у домашніх капцях. Лізі довелося його гукнути й поставити черевики просто перед носом.

— Чого ти сьогодні такий розсіяний?