Як спроба свекрухи вказати мені на двері обернулася найбільшою ганьбою в житті її сина
— голос підлітка зірвався на відчайдушний, надривний крик болю й несправедливості. — Куди, на кухню до плити? Чи в холодний коридор на килимок поставити?! Це моя законна кімната! Це мій робочий стіл! Ви не мали жодного права чіпати мої речі!
— Ану цить! Не смій, щеня, підвищувати голос на рідну бабусю! — пронизливо верескнула Галина Петрівна, побагровівши від люті. — Іч ти, який командир малолітній знайшовся в моєму домі! Мати, ти тільки подивися уважно, кого ти собі на шию виховала! Хам безсоромний, невихований егоїст! Я до них, значить, з усією відкритою душею, здоров’я своє гроблю, квартиру їм там ремонтую, допомагаю як можу, а вони мені тут істерики закочують через шматок заліза…
— Ви виключно собі квартиру ремонтуєте, бабусю, а не нам! — у відчаї крикнув Денис і, не витримавши цього абсурду, різко розвернувся й утік у передпокій, з неймовірною силою грюкнувши дверима ванної так, що зі стелі посипалася дрібна побілка.
Аліна заплющила очі й відчула, як десь глибоко-глибоко всередині неї, у самому центрі грудей, прокидається, розправляє плечі й підводить голову щось абсолютно крижане, безжальне й жорстке, як сталь. Страх і бажання догодити зникли без сліду.
Вона розплющила очі й подивилася на свекруху.
— Галино Петрівно, — промовила Аліна рівним, крижаним, пробираючим до кісток тоном, від якого мороз ішов по шкірі. — Негайно вставте вилку в розетку й увімкніть комп’ютер. І запам’ятайте раз і назавжди: більше ніколи в житті, чуєте мене, ніколи не смійте торкатися особистих речей мого сина.
Свекруха від несподіванки такого відсічі розгублено кліпнула, відступивши на пів кроку назад, але її сварлива натура тут же взяла гору, і вона кинулася в атаку у відповідь:
— Ах ти ж паскудо! Ти що це, мені погрожувати надумала в моєму ж домі?! Та в моєму поважному віці мені взагалі хвилюватися категорично заборонено лікарями! Ну нічого, ось повернеться ввечері Сергійко з роботи, я йому все в фарбах розповім! І як цей ненормальний онук мене сьогодні до серцевого нападу своїми вересками довів, і як ти, гадюка, йому в усьому потураєш і проти мене налаштовуєш!
Невідворотна, руйнівна розв’язка цієї драми настала в суботу. Уранці Аліна й Сергій поїхали машиною по великих будівельних і продуктових магазинах, залишивши Дениса самого вдома. Підліток, скориставшись рідкісною відсутністю дорослих, запросив у гості свого найкращого шкільного друга, Антона, щоб хоч трохи розслабитися й разом пограти в улюблену ігрову приставку — єдину доступну їм розвагу, яку сяк-так можна було під’єднати до старого телевізора в прохідній вітальні.
Коли подружжя, навантажене важкими пакетами з продуктами на тиждень, нарешті повернулося й зайшло в під’їзд, на сходовому майданчику першого поверху Аліна з подивом побачила Антона. Хлопець стояв біля холодної батареї, низько опустивши голову, м’яв у руках шапку й виглядав неймовірно пригніченим і засмученим. Він вийшов буквально кілька хвилин тому.
— Антоне?
