Як спроба свекрухи вказати мені на двері обернулася найбільшою ганьбою в житті її сина

— Я зараз же піду й поговорю з нею, — Аліна рішуче, стискаючи кулаки, підвелася з підлоги й швидким кроком підійшла до зачинених дверей колишньої дитячої кімнати.

Вона постаралася глибоко вдихнути, заспокоїтися й максимально делікатно, кісточками пальців постукала по дереву.

— Галино Петрівно? Вибачте за турботу, можна вас на одну хвилиночку? Це терміново.

Із-за щільно зачинених дверей миттєво долинув глухий, вкрай невдоволений, роздратований голос:

— Я ж російською, людською мовою ясно сказала: я відпочиваю! Лежу! У мене знову тиск скаче через ваші протяги! Залиште ви хвору жінку в спокої, не чіпайте мене!

— Галино Петрівно, зрозумійте, Денисові критично важливо зараз зробити уроки. Його шкільний комп’ютер стоїть у цій кімнаті. Йому в понеділок рано-вранці до школи, у нього важливий проєкт. Відчиніть, будь ласка.

Двері несподівано різко, з силою розчахнулися навстіж. Свекруха стояла на порозі в безформному махровому халаті, з намотаним на голову вологим рушником. Вигляд у неї був такий лютий і мученицький водночас, ніби її найбезцеремоннішим чином відірвали від порятунку всього людства від неминучої загибелі.

— Які ще уроки в такий час? — обурилася вона, впираючи руки в неосяжні боки. — У цей час доби всі нормальні, здорові діти на вулиці гуляють з однолітками! Нехай негайно йде на свіже повітря, он, блідий увесь, як бліда поганка! А цей його гудячий ящик із дротами — це ж смерть! Випромінювання від нього йде просто страшне, радіоактивне! У мене від його гудіння мігрень почалася. Я його давно з розетки висмикнула від гріха подалі.

— Ви… що зараз сказали? Ви що зробили?! — з-за напруженої спини Аліни з жахом виглянув блідий Денис. Його очі розширилися до неймовірних розмірів, наповнившись панікою. — Бабусю, скажи, що ти жартуєш! Він же був увімкнений! Комп’ютер працював! Я ж там свій файл із презентацією не встиг зберегти на диск!

— Ой, та не вигадуй ти дурниць, трагедію тут ламаєш! — зневажливо, як від надокучливої мухи, відмахнулася Галина Петрівна. — Нічого страшного з твоїми дурними іграшками-стрілялками не станеться, заново пограєш. Електрику в домі економити треба, лічильник крутиться як скажений. І взагалі, я тут, між іншим, лежу, намагаюся заснути, а він у мене просто під вухом своїми вентиляторами гуде. Забирай цей свій шкідливий ящик звідси просто зараз, куди хочеш прибирай, раз він тобі так життєво необхідний!

— Куди мені його прибрати?!