Єгер знайшов у лісі покинутий мисливський будиночок, але справжня таємниця ховалася під підлогою
За порадою Дмитра Ілля обережно зателефонував їй. Жінка відповіла рівним голосом і повідомила, що на кухні сидять двоє приїжджих. Вони назвалися службовими працівниками, чекають на сина, п’ють чай і поки що поводяться ввічливо. Мати була жива, але її присутністю явно збиралися втримати Іллю від різких дій.
До дому Григорія дісталися городами. На відкритих місцях повзли за грядками, між сараями перебігали по одному. У сутінках селище складалося із запахів диму, рипучих хвірток і витягнутих тіней. Дмитро почувався впевненіше за спостерігачів: він знав кожне подвір’я і кожен прохід між парканами. Грім рухався самостійно й жодного разу не виказав людей.
Григорій знову відчинив двері раніше, ніж вони постукали. Старий чув вертоліт і зрозумів, що група повертається. У хаті Артем одразу перевірив супутниковий зв’язок. Головний редактор підтвердив отримання матеріалів. Публікація вже готувалася й мала вийти рівно опівдні — за командою журналіста або автоматично, якщо він не скасує відправлення.
Такий запасний механізм захищав документи, але не забезпечував швидкого затримання Кравця. Дмитро спостерігав із вікна за самотньою постаттю в кінці вулиці: чоловік курив і контролював підступи, однак штурмувати дім ніхто не збирався. Основна група, ймовірно, ще залишалася біля хребта. Отже, настав час змусити голову адміністрації вийти туди, де силу визначав не він.
Марина запропонувала переговори. Ілля мав зателефонувати Кравцю й сказати, що слідча готова повернути документи в обмін на гарантії безпеки. Поліцейський сумнівався, що противник повірить у таку просту приманку. Марина заперечила: люди, які звикли купувати чуже мовчання, особливо охоче приймають за правду те, у що їм необхідно вірити.
Місцем зустрічі обрали майданчик біля адміністрації. Там була камера магазину, вранці проходили жителі, а повноваження Марини вже не можна було приховати в лісі. Ілля набрав номер і рівно прочитав підготовлений текст. Кравець відповів після другого гудка, не ставив зайвих запитань і призначив зустріч на десяту ранку. З того, як швидко він погодився, стало ясно: пропозиція здалася йому останнім виходом.
Кожному заздалегідь відвели роль. Артем мав вести безперервну зйомку й тримати зв’язок із редакцією, Ілля — перекрити відхід до машини, Дмитро — контролювати супровід. Марина брала на себе розмову й офіційне затримання. План залишався ризикованим: Кравець міг привести більше людей або взагалі не вийти з автомобіля. Тому вони передбачили лише ті дії, які могли виконати без випадкової перестрілки серед будинків.
Уночі вирішили відпочивати по черзі. Григорій поставив на стіл їжу й довго мовчки дивився на Дмитра. Старий здогадався, що в шахті знайшовся документ про Павла Левченка. Він тихо промовив, що Павло був доброю людиною і що Дмитрові слід це знати. Дмитро лише кивнув: зараз він не був готовий ані розпитувати, ані ділитися рядком із додатка.
Перед світанком Дмитрові вдалося ненадовго заснути поруч із Громом, переконавшись, що телефон зі знімком аркуша лежить у внутрішній кишені. Прокинувшись, він ще раз перевірив зброю й подумки повторив план. О десятій годині темна машина Кравця зупинилася біля будівлі адміністрації…
