Єгер знайшов у лісі покинутий мисливський будиночок, але справжня таємниця ховалася під підлогою
У бінокль Дмитро впізнав Романа Степановича Кравця, голову місцевої адміністрації. Поруч стояли четверо кремезних чоловіків у камуфляжі, а ще один трохи осторонь говорив по супутниковому телефону. Кравець дивився вгору, ніби заздалегідь знав, яким хребтом має повертатися група. Самих утікачів він поки не бачив, але чекав саме тут.
Марина одразу дійшла того самого висновку: Кравець завчасно дізнався про початковий маршрут. Переслідувачі могли отримати напрямок через спостереження за готелем або службові канали. Дмитро урвав здогади: з’ясовувати джерело відомостей слід було пізніше, а зараз треба було вибиратися.
Хай би як Кравець отримав відомості, Дмитро не дозволив підозрам роз’єднати групу. На відкритому хребті будь-які взаємні звинувачення були марні й небезпечні: недовіра зруйнувала б злагодженість саме тоді, коли вона була потрібна найбільше. До безпечного місця всім належало діяти разом, а до питання витоку можна було повернутися пізніше.
Він пам’ятав інший спуск — вузький скельний жолоб, яким у молодості ходив із Григорієм по кедрові горіхи. Тридцять метрів майже прямовисного каменю, добрі виступи, але жодної страхувальної мотузки. Марина першою полізла вниз. Вона рухалася обережно, не витрачаючи сили на страх. Слідом пішов Ілля; гірської підготовки в нього не було, зате вистачало сильних рук і витримки.
Артемові кожен поворот корпуса завдавав болю. Він спускався повільно, чіпляючись пальцями за холодні виступи й часом притискаючись чолом до скелі, щоб перевести подих. Дмитро йшов останнім із ящиком на спині й підказував, куди ставити ногу. Грім знайшов власну стежку по бічному осипному схилу й опинився внизу раніше за людей.
За сорок хвилин уся група зібралася в закритій улоговині, невидимій зі стоянки Кравця. Але укриття давало лише коротку відстрочку. Коли люди внизу зрозуміють, що на основному спуску ніхто не з’явився, вони почнуть прочісувати сусідні схили. До селища залишалося вісім кілометрів, і подолати їх треба було швидше, ніж дозволяли травми Артема.
Дмитро заплутував слід, вів ланцюжок через бурелом, повертався по воді й кілька разів змінював напрямок. Переслідувачі були досвідчені й уміли читати прим’яту траву, тому прямий шлях став би пасткою. Приблизно за годину Грім зупинився й підняв морду. Над далекими вершинами наростав гул вертольота.
Усі сховалися під густими ялинами. Машина пройшла північніше, виконуючи акуратну пошукову смугу, потім розвернулася на схід. Вона не зависла над лісом, отже, точного місця групи противник не знав. Марина дійшла висновку, що витік був неповним: Кравцю повідомили початковий шлях, але не запасний вихід і не новий напрямок руху.
Надвечір ліс почав рідшати. Перед околицею Дмитро двадцять хвилин спостерігав з укриття. Біля перших будинків стояла незнайома темна машина, ще один автомобіль чергував біля житла Іллі. Стало очевидно, що місцевого поліцейського викрили й тепер контролюють його родину. Ілля зблід: у домі була мати…
