Жінка повірила в смертельний діагноз, аж поки випадково не почула розмову чоловіка про його справжній план
Наталія притулилася щокою до плеча чоловіка й тихо запитала: «Отже, завтра все закінчиться?» — «Так, — відповів він. — Завтра почнеться новий етап нашого життя».
Вона заплющила очі. Вадим іще не знав, що його колишнє життя закінчиться одразу після призначеної зустрічі.
О 3:40 Наталія увійшла до свого кабінету й одразу помітила зайвий келих.
На підвіконні стояло відерце з шампанським. Біля тек лежали три однакові ручки. Вадим приготував усе так, ніби за 20 хвилин вони мали відсвяткувати вигідну угоду, а не прощання дружини зі справою її батька.
«Ти рано», — сказав він. «Хотіла пройтися цехами до зустрічі». — «Не слід було втомлюватися».
«Сьогодні тобі потрібні сили лише для підпису». Наталія зняла пальто й повісила його до шафи. У підкладці сумки працював диктофон, другий лежав у настільному органайзері.
Дорогою до кабінету вона зупинилася біля скляних дверей першого цеху. Андрій Миколайович сперечався з налагоджувальником біля нової форми. Дві пакувальниці перевіряли малюнок на чашках.
Молодий вантажник квапливо перев’язував коробку, що розвалилася. Галина наздогнала господиню біля сходів. «Усі на місцях».
«Марина Леонідівна просила передати, що порядок зустрічі не змінюється». — «Вадим щось запитував?» — «Хотів дізнатися, хто перебуває в малій переговорній».
«Я сказала, що там перевіряють архів». Наталія вдячно торкнулася плеча секретарки. «Після четвертої нікого не відпускай до завершення зміни».
«Люди не повинні дізнатися про те, що відбувається, з чуток біля прохідної». — «Зрозуміла». Лише піднімаючись на другий поверх, Наталія відчула тремтіння в колінах.
Страх повернувся, однак тепер його причиною була не вигадана хвороба, а реальна небезпека. Вона боялася припуститися помилки й подарувати чоловікові можливість сховатися за словами про турботу. Марина не пояснювала, хто слухає розмову із сусідньої кімнати.
Вона лише попросила ставити запитання спокійно і не змінювати погодженого порядку. «Коли сьогодні приїде Савченко?» — запитала Наталія. Вадим відвів погляд до вікна.
«Увечері до нас додому. У нього термінова операція і свій графік. Він передав висновок, запрошення і рахунок медичного посередника».
Відповідь звучала розумно. Наталія й сама розуміла, наскільки безглуздо виглядав би онколог за столом із договором продажу фабрики. Учорашня вимога знадобилася їй лише для перевірки спільників.
Савченко не з’явився, зате віддав чоловікові нову теку з підробленими паперами. «Отже, переказом грошей займатимешся ти після реєстрації». — «Для цього потрібна довіреність».
«Спершу я хочу почути всю схему». Вадим підійшов ближче й поправив комір її блузки. «Не бійся».
«За кілька тижнів ми будемо в клініці, а після лікування почнемо інше життя». — «Де?» — «Оберемо місце біля моря. Тобі сподобається».
До кабінету увійшла Марина. На ній був темний костюм, у руках вона тримала шкіряний портфель. «Представник покупця прибув?» — запитала юристка. «Піднімається, — відповів Вадим. — Директор підключиться по відеозв’язку, якщо знадобиться».
«Оригінал довіреності обов’язковий». — «Інна привезе». За хвилину з’явилася Руденко.
Світле волосся було вкладене великими хвилями, на губах грала спокійна усмішка. Вона поклала перед Мариною паспорт і нотаріальну довіреність. «Компанія “Граніт Девелопмент” доручила мені підписати попередній договір, угоду про завдаток і акт передання документації».
Гордієнко прочитала кожну сторінку, звірила реквізити, а тоді запитала: «Де рішення єдиного учасника про схвалення великої угоди?» — «Його підготують до реєстрації, — відповіла Інна. — Сьогодні ми фіксуємо наміри сторін».
«Передання ключів і архівів уже виходить за межі намірів». Вадим роздратовано видихнув. «Марино, покупець вносить гроші».
«Йому треба перевірити майно». — «Перевірка проводиться до підписання, а не після отримання доступу до печаток і рахунків». Наталія сіла на чолі столу.
«Давайте не сперечатися. Мені важко читати довгі документи. Поясніть усе вголос, по черзі».
Інна відкрила теку. «Після вашого підпису компанія перерахує завдаток. Того ж дня ми отримаємо технічні паспорти, договори з постачальниками і ключі від адміністративних приміщень».
«Потім документи подадуть на державну реєстрацію». — «Коли надійде решта суми?» — «Після переходу права власності». — «Звідки в молодої фірми такі гроші?» — «Фінансування дасть приватний інвестор».
«Як його звати?» Руденко подивилася на Вадима. «Він не бажає розкривати себе до завершення угоди». — «Чому?» — «Людина готує великий будівельний проєкт і остерігається конкурентів».
«Тобто фабрику закриють?» — «Виробництво збиткове, — втрутився Вадим. — Землю використають розумніше». Наталія повернулася до чоловіка.
«Ще вчора ти обіцяв виплатити людям компенсацію». — «Виплатимо після продажу обладнання». — «У документах такого зобов’язання немає».
«Додамо окремою угодою». — «Хто її підпише, якщо компанія “Граніт Девелопмент” одразу перепродасть ділянку справжньому забудовнику?» Інна завмерла з розкритою текою. «З чого ви взяли, що буде перепродаж?» — «У звіті вашої компанії вже є план житлового комплексу і розрахунок прибутку».
«За ці послуги фабрика заплатила два місяці тому». Вадим різко подивився на коханку. «Ти залишила звіт у бухгалтерії?» — «Договір проводив ти», — відповіла вона.
«Я надіслала документи на адресу фінансового відділу, яку ти вказав». Марина поклала перед собою копії платіжних доручень. «Отже, підготовка почалася задовго до діагнозу Наталії Петрівни».
«Ми оцінювали можливі варіанти, — сказав Вадим. — У цьому немає нічого незаконного». — «Тоді чому власниця не знала?» — «Я хотів запропонувати готове рішення»…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
