Різне

Жінка вирішила перевірити нареченого перед весіллям і попросила бездомного хлопчика зіграти несподівану роль

Увечері Тарас подзвонив сам.

— Жінку звати Вероніка Павлівна Руденко. Працює з нерухомістю. Сьогодні вони провели разом майже чотири години.

— Цього досить?

— Для розмови про зраду — більш ніж. Для висновків про гроші треба ще час.

— Продовжуйте.

На другий день спостереження детектив узявся за фірму Богдана. Офіс виявився тісною кімнаткою в старому діловому центрі. За документами компанія займалася консультаціями, постачаннями й супроводом угод, але за останній рік проти неї подали кілька позовів через неоплачені рахунки. Орендодавець вимагав погасити борг за три місяці. Машина Богдана була в заставі, позики прострочені, образ успішного підприємця розсипався, варто було відкрити доступні виписки.

Удень Тарас простежив зустріч Богдана з Мироном Семеновичем Корнійчуком. Чоловіки говорили в готельному кафе й обмінялися папками. Після цього Мирон поїхав до офісу постачальника кухонного обладнання — саме його Богдан наполегливо нав’язував «Світлому шафрану».

— Розмови я не чув, — попередив Тарас. — Зв’язок поки що непрямий.

— Перевірте Корнійчука.

— Уже почав.

Увечері Богдан приїхав без попередження. Марина не пустила його далі передпокою.

— Дитячий центр тепер теж частина ресторанних справ? — спитав він.

— Звідки ти знаєш?

— Олеся пробалакала спільному знайомому.

Марина відразу зрозуміла, що це брехня. Олеся нікому не розповідала про Назара. Богдан дістав із портфеля нову папку.

— Підпиши довіреність. Мирон завтра зустрічається з банком. Якщо зірвемо строк, втратимо фінансування.

— Я не підпишу нічого без Андрія Дорошенка.

Ім’я адвоката змусило його ледь помітно сіпнутися.

— Ця людина роками годується твоїми страхами.

— Він перевірить папери.

— Ти ставиш між нами юриста й вуличну дитину.

— Назар тут ні до чого.

Марина відчинила двері.

— Іди.

Богдан затримався на порозі.

— За три тижні весілля. Подумай, кого ти обираєш: майбутнього чоловіка чи випадкового хлопчиська.

— Поки що я обираю обережність.

Він пішов, не попрощавшись.

На третій день Тарас надіслав фотографії з ювелірного магазину. Вероніка приміряла каблучку, Богдан тримав її руку й знімав прикрасу на телефон. Потім вони поїхали до її дому. Були обійми біля під’їзду, поцілунок, дорожня сумка в багажнику. Увечері детектив привіз до ресторану альбом. На кожному аркуші стояли дата, час і місце. Окремо лежали виписки про борги, судові спори, заставу машини й майже порожню діяльність фірми.

— Зраду підтверджено, — сказав Тарас. — Фінансовий стан тяжкий. Але довести, що він хотів фіктивний шлюб, цими матеріалами не можна.

— Мені досить зрозуміти, навіщо він квапив мене з довіреністю.

— Юридичні висновки нехай зробить адвокат.

На одному знімку Богдан застібав браслет на зап’ясті Вероніки. Чек із того самого магазину він нещодавно показував Марині й запевняв, що купував подарунок літній родичці. Вона закрила альбом і набрала його номер.

— Богдане, зустрінемося післязавтра в ресторані. Обговоримо Назара, документи й весілля.

— Нарешті ти схаменулася, — відповів він лагідно.

— Принеси остаточний варіант угоди.

— Обов’язково.

Марина завершила розмову й подивилася на Олесю.

— Цього разу він піде не переодягатися, — сказала вона. — Він піде назавжди.

Уранці наступного дня Андрій Ярославович Дорошенко розклав договір на столі й зняв окуляри.

— Підписувати це не можна.

Марина мовчки чекала продовження, хоч відповідь уже знала.

— Фірма Богдана отримує право вести переговори від імені ресторану, обирати постачальників і розпоряджатися коштами для другого майданчика. А тут захована порука за кредитом. Якщо його компанія не заплатить банку, стягнення можуть спробувати звернути на ваш бізнес.

— Він називав це технічною угодою.

— Отже, або не читав її, або сподівався, що не прочитаєте ви.

Олеся стояла біля вікна, стиснувши руки.

— Виходить, Назар зрозумів раніше за нас. Богданові потрібна не Марина, а каса ресторану.

Андрій не став підтримувати різкий висновок.

— Зраду й борги підтверджено. Користливий інтерес імовірний. Але для звинувачень потрібні докази. Зараз головне — закрити йому доступ до документів і грошей.

За дві години скасували довіреність Богдана на переговори щодо оренди. Бухгалтерія отримала розпорядження не приймати рахунки, гарантії й листи від його імені. Паролі змінили, банк повідомили про перелік осіб, яким дозволено підтверджувати операції. Андрій особливо попросив перевіряти будь-які документи, пов’язані з Мироном Корнійчуком.

Марина глянула на годинник. До візиту до Назара лишалося сорок хвилин. Вона поїхала в центр із мандаринами й збіркою оповідань. Хлопець сидів у кімнаті занять і, побачивши її, закрив зошит.

— Ви знову прийшли.

— Тебе це засмутило?

— Поки не вирішив.

Галина Семенівна поставила перед ними чай і лишила двері відчиненими. Марина розповіла, що післязавтра Богдан прийде в ресторан, і вона покаже йому фотографії.

Назар перестав чистити мандарин.

— Мене там не буде?

— Тільки якщо сам захочеш.

— Він скаже, що я збрехав.

— Альбом доведе протилежне.

— Тоді прийду. Хочу бачити його обличчя.

— Тобі не треба знову зображати мого сина.

— І не збирався.

Він розділив мандарин на дольки, одну з’їв, решту загорнув у серветку.

— Тут дають їжу, — обережно нагадала Марина.

— Знаю.

— Навіщо ховаєш?