Жінка запізнилася на рейс і вже вважала це бідою, аж поки колега чоловіка не порадив їй повернутися додому

Уночі Оксана не спала. Після затримання Дмитра готельний номер раптом перестав здаватися сховком. За стіною хтось тихо вмикав воду, в коридорі вряди-годи проходили люди, ліфт глухо зітхав за дверима.

Кожен рух зовні змушував її сідати на ліжку й дивитися на телефон. Повідомлень від Дмитра більше не було. І саме це лякало.

Близько опівночі зателефонувала Вікторія Олегівна Шевченко.

— Оксано Вікторівно, ви в номері?

— Так.

— Залишайтеся там. Сергій Михайлович щойно повідомив: Олег Бойко намагався потрапити до серверної під приводом термінової перевірки камер.

— Зараз?

— Так.

Оксана підійшла до вікна. Внизу, біля входу до готелю, стояла машина таксі, водій курив біля багажника. Звичайна ніч, чужі справи, чужі маршрути. А десь у компанії люди, які говорили про її арешт, усе ще намагалися вирвати з правди останні сторінки.

— Його пустили? — спитала вона.

— Ні. Петренко обмежив доступ службі безпеки. Черговий адміністратор відмовився відчиняти приміщення без письмового розпорядження директора. Олег почав тиснути. Олена почула шум і зателефонувала Сергію. Вона залишалася в офісі, щоб оформити службові матеріали, і зараз це зіграло на руку. Поліцію викликала компанія.

— Більше вам знати не потрібно.

Вікторія говорила обережно. Не розкривала зайвого, не обіцяла швидких див. Але Оксана почула головне: Олег злякався настільки, що пішов напролом.

Уранці з’ясувалося, що Інна Романівна Савчук теж не стала чекати. Вона приїхала в офіс рано, написала заяву на звільнення й спробувала забрати службовий ноутбук для передачі справ.

Системний адміністратор, уже попереджений Петренком, відмовився видати їй ноутбук. Інна влаштувала скандал, вимагала директора, говорила про професійну таємницю, про особисте листування, про незаконне утримання майна. Але ноутбук належав компанії. А журнали правок уже були збережені.

До обіду Інну викликали для пояснень. Вона вийшла з будівлі з блідим обличчям і папкою, в якій майже нічого не лишилося.

Олега забрали пізніше. Не так гучно, як Оксана уявляла. Без натовпу, без криків. Просто людина, звикла лякати інших, сама сіла в машину і вперше не могла нікому наказати.

Дмитра вона більше не бачила.

За кілька днів Вікторія привезла їй копії документів для розлучення.

— Ось як ви й просили, — сказала адвокатка.

Оксана сиділа в тій самій готельній кімнаті. На столі стояв чай, який вона так і не випила.

— Так. Це те, що мені потрібно зараз.

— Він може спробувати використати майно як предмет торгу.

— Нехай пробує через юриста.

Вікторія ледь помітно усміхнулася.

— От тепер чую правильну відповідь.

Квартира виявилася не такою простою здобиччю, як думав Дмитро. Частину першого внеску Оксана сплатила коштами, отриманими від продажу своєї дошлюбної кімнати. Кредит платили в шлюбі, але всі документи збереглися.

Дмитро розраховував, що налякана дружина підпише угоду про продаж і віддасть більшу частину грошей для погашення боргу перед компанією. Тепер це виглядало не сімейною домовленістю, а продовженням тиску…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇