Зустріч із дочкою лісника від самого початку склалася зовсім не так, як розраховували її учасники

Ранок обірвав телефонний дзвінок. Дзвонив дільничний, і тривога в його голосі відразу розвіяла сонну безтурботність.

— Павле, новини сьогодні дивився?

— Ще ні.

— Зараз увімкни. Обласний випуск.

Вони з Мариною спустилися до вітальні й увімкнули старий телевізор. Екран показав заставку екстрених новин, потім з’явилася серйозна ведуча. Вона повідомила про нічну трагедію в заповіднику: група мисливців з офіційним дозволом на кабана нібито зазнала раптового нападу вовчої зграї. Двох доправлено до обласної лікарні з тяжкими пораненнями, один — у критичному стані. Ті, хто вижив, стверджують, що нічим не провокували звірів.

Далі пролунало, що керівник області дозволив тимчасовий відстріл вовків у районі, щоб убезпечити місцевих жителів. Марина й Павло слухали чужу версію вчорашнього дня, перетворену на офіційне повідомлення. Ні про дівчину, ні про погрози в ній не було ані слова.

— Перевернули все, — процідив лісник крізь зуби.

— Який дозвіл на полювання? — обурилася Марина. — Там узагалі полювати не можна!

— Оформлять заднім числом. Кому треба, той їм підпише.

Новинний випуск тривав. Тепер ішлося про директора мисливського господарства Віктора Черненка. За його словами, вовки дедалі частіше з’являлися поблизу населених пунктів. Експерти пов’язували таку поведінку з порушенням екологічної рівноваги й скороченням природної кормової бази. Усе звучало послідовно й переконливо для того, хто не знав, що сталося на лісовій дорозі.

Потім показали самого Віктора. Білий лікарняний халат, перебинтована рука, благородне обурення на обличчі. Образ постраждалого захисника людей був готовий. Павло дивився на того самого чоловіка, який ще вчора погрожував його доньці, а тепер пояснював глядачам необхідність рятувати населення.

Він говорив, що господарство стурбоване, що мисливці завжди дотримувалися правил. Цього разу звірі повелися неадекватно. Можливо, серед них хворі, а може, ціла зграя втратила страх перед людиною. Тому доводиться терміново вживати заходів заради безпеки людей.

— Заходів йому захотілося! — не витримав Павло. — Учора доньці моїй погрожував, а сьогодні захисником виступає.

Марина стояла, закусивши губу. Обличчя зблідло.

— Вони ж уб’ють Срібного. Усіх вовків можуть перебити.

— Не дозволю.

Павло вже набирав Андрія. Говорив швидко й точно, як колись під час постановки бойового завдання. Треба терміново зв’язатися зі слідчим, перевірити, чи справді в Чорного вчора був дозвіл. І з’ясувати, на якій підставі він узагалі взяв зброю, якщо мисливський квиток здав за браконьєрство три роки тому.

У ньому тепер важко було впізнати добродушного лісника. Небезпека вимагала дій, і кожне слово підпорядковувалося цій потребі. Закінчивши розмову, Павло повернувся до доньки:

— Збирайся. Їдемо в район, до начальника заповідника. Йому треба розповісти, як усе було…