Звичайне прохання тітки Галі перед сном стало початком історії, яку я досі не можу забути

— Тобто… знаю, — вичавив я. — Я весь час думаю про той день.

Оксана трохи відвернулася. На її обличчі не було колишньої насмішки. Радше втома, обережність, може, навіть сумнів.

— Думати — одне, — сказала вона. — А приходити сюди — інше. Це не гра.

Я почервонів. Мені стало прикро, хоч я розумів, що вона має рацію. Я й сам не знав, чого хочу від неї, від себе, від цієї кухні, від літнього дня, який раптом став таким небезпечним.

— Я піду, — сказав я різко. — Пробачте.

Я вже повернувся до дверей, відчуваючи, як усередині все обривається від сорому. Зараз я вийду, думав я, зачиню хвіртку і більше ніколи не зможу подивитися їй у вічі. Обходитиму її вулицю, а восени поїду до міста й спробую забути. Так було б правильно. Мабуть.

Але за спиною пролунало:

— Зачекай.

Я зупинився.

Оксана підійшла ближче. Я відчув її тепло раніше, ніж вона торкнулася мене. Вона стояла зовсім поруч, нижча за мене, і це несподіване відкриття — що вона нижча, що я за рік витягнувся, що я вже не той хлопчисько, яким вона бачила мене раніше, — надало мені дивної, несміливої сміливості.

— Залишайся, — сказала вона. Не наказала, не попросила, а вимовила так, ніби сама перевіряла це слово на вагу.

Я обернувся. У цю мить у мені боролося стільки всього, що я ледве міг дихати. Радість, страх, сором, бажання, сумнів, вдячність — усе змішалося. Я хотів бути дорослим, але боявся виявитися смішним. Хотів до неї доторкнутися, але не знав як. Хотів, щоб вона зрозуміла без слів, наскільки я недосвідчений, і водночас страшився цього зізнання.

— Я ж нічого не вмію, — сказав нарешті. — У мене… раніше не було.

Оксана глянула м’якше. В її усмішці не було насмішки.

— Ніхто не народжується вмілим, — відповіла вона. — Не бійся.

За вікном почало темніти. Не тому, що настав вечір, а тому, що з лісового боку насувалася гроза. Повітря стало важким, листя заворушилося, фіранка на вікні здулася й опала. Десь далеко глухо перекотився перший грім. Я пам’ятаю ці дрібниці краще за багато важливих подій свого життя: край скатертини на столі, червоні ягоди в банці, вологий слід від її долоні на склі, запах пилу перед дощем…