19 років, наша дівчина стала ДРУЖИНОЮ ШЕЙХА… Але після першої ночі потрапила до ЛІКАРНІ

Він підвів погляд. У ньому не було ні пихи, ні владності. Переді мною сидів чоловік, який утомився жити в страху. Між нами з’явилася іскра — не шалена пристрасть, не обіцянка близькості, а визнання спільної сміливості.

— Ти живеш. Я живу. І ми не дозволимо перетворити цей палац на склеп.

— Добре, — погодився він. — Роби крок, а я підставлю плече.

Ми домовилися про умовні знаки. Якщо я тримаю хустку в лівій руці — за мною стежать. Якщо торкаюся правої скроні — він має чекати на мене біля східного саду. Дрібні деталі, тонкі нитки, з яких плететься невидима сітка.

Він пообіцяв таємно привести лікаря цієї ж ночі. Я вирішила: якщо з’явиться шанс здобути ще один доказ, я ним скористаюся.

Рашид відчинив двері й знову вдягнув маску незворушного правителя. Але щойно ми вийшли в коридор, тишу розірвав різкий крик павича, що обірвався, як натягнута струна.

Ми обоє завмерли. Потім почули кроки. Розмірені, неквапливі. Кроки людини, впевненої у власній безкарності.

Малік.

Його тінь лягла на поріг раніше, ніж він сам з’явився. Він увійшов без доповіді. На губах грала усмішка, від шовкового вбрання йшов тонкий аромат, а в руці він тримав батіг із м’якої шкіри, яким ліниво постукував по долоні.

— Брате, — промовив він, злегка схиливши голову. — Яка рідкість — застати тебе там, де немає свідків.

— А ти, — відповів Рашид, — рідко приходиш без своєї свити.

— Сьогодні виняток.

Малік ковзнув по мені поглядом, затримався на залишеній чаші, і в його очах майнуло роздратування.

— Я прийшов попередити. У палаці шепочуться, що твоя молода дружина надто любить гуляти сама. Не зачаровуйся нею, Рашиде. Інакше старі розмови про прокляття можуть зазвучати знову.

Він усміхнувся так, як усміхаються люди, певні, що знають смак чужого страху. Я відчула, як пальці самі стискаються в кулак. Моя рука з хусткою майже піднялася, але Рашид ледь помітно торкнувся мого ліктя. Цей жест означав: «Стій». Я послухалася.

— Я не чую жодних розмов, — спокійно сказав Рашид. — Чую лише, як настає тиша.

— Бережи себе, брате, — кинув Малік.

Він розвернувся й пішов, залишивши по собі аромат кориці й прихованої загрози.

Ми залишилися вдвох. За вікнами швидко темніло небо. Я перевела подих.

— Бачиш, — тихо сказав Рашид. — Він відчуває, що ми близько.

— Отже, найтемніша ніч буде перед світанком, — відповіла я. — Тримайся поруч.

Він кивнув. Ми обоє розуміли: попереду головне випробування. Уже не розмови, не здогади й не обережні натяки. Це буде ніч, коли лікар таємно перевірить колодязі, коли варту замінять вірні люди, коли кришки посудин буде підмінено, і чиясь рука потягнеться до отрути, не підозрюючи, що пастка вже готова.

Я повернулася до покоїв із дивним спокоєм. Так буває перед бурею: повітря важчає, але стає чистішим. Надіра зустріла мене на порозі. У її очах були тривога й надія.

— Ну як?