Багатій заради парі вирішив одружитися з пишною дівчиною, але в день весілля вона влаштувала таке, що гості заніміли від шоку

Біля дзеркала Віра затрималася довше, ніж хотіла. Вона поправила волосся, подивилася на своє відображення й важко зітхнула.

«Напевно, він звик зовсім до інших жінок», — подумала вона.

Ресторан, куди Роман призначив зустріч, містився в дорогій частині міста. М’яке світло, приглушена музика, бездоганні офіціанти й люди, які ніби народилися серед таких інтер’єрів, одразу змусили Віру відчути себе зайвою. Максим уже сидів за столиком біля стіни, коли вона ввійшла.

Він помітив її одразу. Зовні його обличчя залишилося спокійним, навіть привітним, але погляд швидко ковзнув по фігурі, сукні, ході, скутих плечах. Усередині він уже виніс свій звичний холодний вердикт.

«Так, Роман не перебільшував», — подумав він. — «Але парі є парі».

Він підвівся їй назустріч із бездоганною усмішкою.

— Віро, радий познайомитися, — сказав він так м’яко, що будь-хто інший повірив би в його щирість.

Вона зніяковіло всміхнулася.

— Мені теж приємно.

Офіціант приніс меню, і Віра відчула, як знову губиться. Назви страв здавалися їй надто складними, склад — незрозумілим. Максим легко зробив замовлення і запропонував їй вибрати те саме. Вона погодилася, відчуваючи вдячність за те, що їй не довелося болісно розбиратися в незнайомих словах.

Спочатку розмова точилася обережно. Максим спитав про роботу, і Віра поступово пожвавішала. Коли вона заговорила про літературу, про учнів, про те, як важливо іноді вчасно дати підліткові потрібну книжку, в її очах з’явилося тепло. Вона розповідала не для того, щоб справити враження, а тому що справді любила свою справу.

Максим слухав і несподівано спіймав себе на тому, що йому цікаво. Не настільки, щоб забути про парі, але достатньо, щоб на мить перестати дивитися на неї як на об’єкт завдання. У її голосі було щось чисте, неігрове, незвичне для його світу.

Але він швидко повернув себе на звичне місце…