Багатодітна мати віддала старенькому останні гроші, а згодом побачила біля свого ветхого будинку дорогий позашляховик

Знайомство відбулося на початку квітня. Я вдягла найсуворішу сукню й усю дорогу намагалася вгамувати хвилювання. Людмила Василівна жила в сусідньому дворі. Вона зустріла нас в ідеально прибраній квартирі, з бездоганно накритим столом і холодною ввічливою усмішкою. Красива статна жінка розглядала мене так уважно, ніби заздалегідь шукала вади.

Розмова не складалася. Майбутня свекруха докладно розпитала про родину, освіту й роботу. Почувши, що інститут я не закінчила і мию підлогу, вона невдоволено підтиснула губи й запитала, чи довго я збираюся залишатися прибиральницею. Роман одразу зауважив, що в нас є власні плани й вирішувати нашу долю будемо ми самі.

Дорогою додому я зізналася, що не сподобалася його матері. Роман спробував відмахнутися від моїх побоювань: Людмила Василівна завжди вважала, ніби краще за всіх знає, яка жінка потрібна синові, але вибір належить йому. Невдовзі ми одружилися. Весілля вийшло скромним і веселим, а потім чоловік влаштував сюрприз — поїздку до моря, на яку потай збирав гроші.

Я вперше побачила море й кілька днів почувалася героїнею доброї казки. Після повернення ми знову взялися до роботи й планів. Натхненний Роман вступив на заочне відділення технічного інституту, щоб нарешті здобути інженерну освіту. Я теж збиралася поновитися, але невдовзі дізналася про вагітність.

Ми хотіли дітей, хоча розраховували трохи зачекати. Роман обійняв мене й упевнено сказав, що разом ми впораємося. На його наполягання я пішла з компанії: постійний контакт із сильними мийними засобами міг зашкодити дитині. Чоловік працював більше, ніж раніше, погоджувався на підробітки, але жодного разу не дорікнув мені.

Я бачила, як він утомлюється, і переживала, що весь тягар ліг на його плечі. Роман відповідав, що тимчасові труднощі не страшні, якщо вдома на нього чекають. Ці слова знімали тривогу лише ненадовго, але поруч із ним я справді вірила: нашу тісну квартиру наповнить дитячий сміх, а решту проблем ми поступово розв’яжемо.

Людмила Василівна зустріла новину без радості. Коли народився Дмитрик — міцний світловолосий хлопчик, точна копія батька, — вона прийшла зустріти нас під час виписки, однак узяти онука на руки відмовилася, пославшись на страх упустити. Зате Роман виявився турботливим батьком: купав сина, гуляв із візочком і вставав до нього ночами…