Батьки чоловіка замкнули вагітну невістку в лазні й поїхали на тиждень, але після повернення на них чекала несподівана картина

Біля знайомого паркану він сунув водієві кілька купюр і рвонув до хвіртки зі спритністю, про яку забув років десять тому. На вушку висів чужий замок із паперовою биркою.

Степан Васильович вихопив з-під навісу сокиру й збив дужку з одного удару.

Двері лазні стояли навстіж. Пробою не було на місці. Упоперек косяка біліла стрічка з печаткою.

Поруч кріпився бланк із повідомленням про огляд місця події. Він читав текст, звично виокремлюючи суть.

Відчинили.

Вилучили.

Опечатали.

Значить, устигли дістати.

Значить, справа вже у провадженні.

Ноги відмовили, і він важко осів біля порога лазні. Позаду пролунав обурений вереск дружини.

— Це що за цирк? Хто по нашій ділянці шастав, поки нас не було? Чого розлігся на землі, молишся на нові ворота? О, стрічечку повісили, просто урочисте відкриття магазину. Тільки мера з ножицями бракує.

— Дурепа ти, — видушив він, не обертаючись. — Яка ж ти непробивна дурепа!

— Ти слова добирай при сусідах.

— Ти людину на той світ відправити могла, і немовля. — Він підвівся, чіпляючись за шорсткі дошки. — Ми тепер обоє під статтею ходимо, дійшло до тебе?

— Я умислу не мала. Я про клімат у сім’ї дбала.

Біля хвіртки зупинилася Людмила Павлівна з порожнім відром.

— Людочко, сусідонько! — замахала руками Галина Петрівна. — Ти подивися, який тут безлад коїться, злодії, чи що, лазили, а я тобі рушник шикарний привезла, з лебедями.

Сусідка довго й уважно подивилася на неї, поставила відро на землю, мовчки розвернулася, зайшла на свою ділянку й щільно засунула засув.

У дверях дому на них чекала повістка. Степан Васильович розписався на відривному корінці й склав папір учетверо. Усе життя він сам вручав такі бланки й ціну їм знав.

Шукати номери колишніх товаришів по службі сенсу не було. Вигороджувати ніхто не стане, а просити соромно.

У кабінеті слідчого Галина Петрівна вперто стояла на своєму.

— Я її виховувала, недбайливу невістку. Двері прикрила від протягу. Повернулися б увечері — відімкнула б.

— Ви були відсутні сім діб.

— Та ну, нічого б із нею не сталося. Лазня чиста, суха, сиди собі, відпочивай. Я ж кажу, ми, жінки старого гарту, і не таке проходили.

Слідчий підсунув до неї прозорий файл із прямокутним листком.

— Почерк ваш?

Вона вивчила фразу про поведінку. Тим самим рівним старанним почерком вона все життя розписувала на кухні списки покупок.

— Мій. І що такого?

— Написано, поки ви пакували валізи. — Він виклав кольорові роздруківки з телефона. — А це ваші послання з відпочинку. Ось вечеря, ось ви на тлі озера, ось міркуєте про висновки.

— І до чого це? Людині й відпочити не можна.

— Знято того самого вечора. А вранці того дня вашу невістку витягали з того світу.

Дорошенко приклав медичний висновок.

— Ознайомтеся. Стан під час надходження.

Галина Петрівна обхопила голову руками, але навіть крізь долоні вперто видушила:

— Я виключно про благо сім’ї дбала. Зміцнювала характер.

Свекрові Дорошенко доказів не демонстрував. Він просто зачитав уголос його послужний список.

Двадцять років служби. Начальник караулу. Доброволець-рятувальник.

Регулярні профілактичні бесіди зі школярами.

Він відірвався від паперів.

— Степане Васильовичу, ви на уроках про нестачу повітря в закритих приміщеннях що розповідаєте?

Той не відривав погляду від столу.

— Усе.

— Що означає ваше «усе»?

— Я знав, що там жарко. Промовчав заради спокою дружини. Поїхав на курорт. І відхилив чотири виклики з незнайомого міського номера.

Тарас не зміг прорватися до палати. У коридорі чергували тесть і адвокатка Левченко.

— Вікторе Павловичу, клянуся, я не знав. Я на жнивах, у мене три машини на ремонті, пил стовпом.

— Скільки разів тебе намагалися знайти?

— Я був зайнятий.

— Скільки разів ти проігнорував дзвінки?

Адвокатка простягнула йому цупкий конверт.

— Заява про розірвання шлюбу. Визначення місця проживання неповнолітнього з матір’ю. Аліментні зобов’язання. Ознайомтеся…