Батьки чоловіка замкнули вагітну невістку в лазні й поїхали на тиждень, але після повернення на них чекала несподівана картина

Галина Петрівна тим часом захоплено змітала з прилавка місцевого кіоску сувеніри.

— Магніт Людмилі візьму, — міркувала вона, перебираючи блискучі дрібнички. — Баба вона корисна, за господарством пильнує.

— Бери, раз корисна, — озвався Степан Васильович.

— І рушник із лебедями. У неї ж у ванній нудьга.

— Навіщо їй лебеді, Галю? У неї свої кури по двору бігають.

— Для пам’яті.

Вона сфотографувала здобич на телефон.

— Я тут у грязелікарні мало дуба не врізала. Медсестра мене в цю багнюку закатала по саму шию. Дихати нічим. Але ми народ міцний. Я їм там з-під шару торфу ще пісень співала. Наш дух нічим не зламати. Хай Людка знає, що ми бадьорі й веселі. Оксанці я теж написала. Завтра будемо. Сподіваюся, розум у голову повернувся. Зауваж, дівка мовчить. Раніше вже Тарасикові налила б ціле море сліз.

— Мовчить, — погодився чоловік, крутячи в руках мобільний. — Тут із міського номера чотири рази дзвонили, Галю.

— Мало що, шахраї продзвонюють.

— Чотири рази поспіль не помиляються. Наполегливо дзвонили.

— Ой, та кинь. Почнеш відповідати всяким спамерам, потім не відчепишся. Будуть кредити пропонувати до посиніння. Хай телефонують. У нас законний відпочинок.

Він поклав апарат екраном донизу й востаннє в житті поступився дружині. Ця поступка позбавила його всього.

Тарас увечері вибрався з ангара останнім, побачив на дисплеї пропущені виклики від тестя й набрав номер, заздалегідь готуючи чергові вибачення.

— Вікторе Павловичу, добрий вечір. Я в дорозі, якщо можна, коротко.

— Слухай уважно й не перебивай. Оксану тиждень тому забрала швидка. Просто з вашої лазні. Її замкнули ззовні.

— Так, зачекайте. Мама буває різкувата в судженнях. Але…

— Мій онук ледь не задихнувся, Тарасе.

— Вікторе Павловичу, вона завжди перебільшує свої нездужання. Ну, вагітні ж усі такі, гормони грають.

— Порушено кримінальну справу. Тобі дзвонили того вечора, ти скидав виклики. І дружина твоя весь тиждень була не в мене, а під крапельницею.

Машину повело вбік. Тарас учепився в кермо й відчув, як ґрунт іде з-під коліс.

— Яка справа? За що?

— Слідчий пояснить.

Таксі наближалося до їхнього району, коли в Галини Петрівни заграв рингтон.

— Тарасику, синочку, ми вже на під’їзді до дому.

— Мамо, що ви накоїли? Що з Оксаною?

— А що з нею станеться? Нічого я не накоїла.

— Мамо, Господи!

— Розкричався. Сказала їй вимити парильню, поки дерево тепле. Вона губи надула. Ну я клямку й накинула. Для профілактики. Посидить, охолоне, подумає про поведінку. Знаєш, я в юності в льосі на дачі дві доби просиділа без світла. Нічого, вижила, тільки стрункішою стала й голос прорізався на допомогу кликати. Міцнішою буде. Чого паніку розводиш на рівному місці?

У салоні зависла важка пауза. Водій кинув погляд у дзеркало й одразу відвернувся.

— Ви… — голос сина зірвався на хрип. — Ви її на тиждень там залишили, на навісному замку. Це стаття, мамо. Тюрма.

— Ой, скажеш теж, стаття. Налякав їжака голками. Це народна педагогіка.

Степан Васильович сидів як кам’яний. У голові проносилися картини, які багаторічний досвід служби зазвичай блокував. Розпечений зруб, дев’ятий місяць, нестача повітря, задуха.

— Командире, — хрипко попросив він таксиста. — Тисни.

— Я й так їду за правилами.

— Порушуй. Я плачу втричі…