Батьки нареченого вирішили прикинутися бідняками й у такому вигляді прийшли на знайомство з родиною нареченої. Та подальші події стали для них цілковитою несподіванкою……

Тим часом Павло проводив вечір із Мартою й радів кожному її слову. Він давно приховував стосунки від рідних, наперед уявляючи реакцію матері. Валентина любила знайомити його з чепурними, самовдоволеними дівчатами з «правильних» сімей, але Павлові було задушливо поруч із ними. Марта ж була іншою — теплою, щирою, живою. Її батьки прийняли його просто й привітно, без розрахунків і напускної важливості. Саме це найбільше тривожило Павла: його родина навряд чи зуміє побачити в них те, що побачив він.

За два дні Валентина зателефонувала сама. Голос її звучав майже лагідно. Вона назвала день зустрічі й запропонувала невеличке кафе в старому районі. Павло здивувався: батьки зазвичай обирали зовсім інші місця, дорогі й показні. Та сперечатися не став.

У призначений вечір Марта прийшла з батьками раніше. Вони виглядали скромно, але охайно: батько тримався стримано, мати нервово поправляла комір сукні й усміхалася доньці, намагаючись її підтримати. Павло раз у раз поглядав на двері. Батьки запізнювалися, і це вже здавалося йому недобрим знаком.

Коли Валентина й Ігор нарешті зайшли, за столом запала тиша. Павло навіть не відразу повірив власним очам. Мати, завжди бездоганна до останньої складки, була в дешевому спортивному костюмі, ніби нашвидку купленому в переході. Батько виглядав не краще: розтягнутий светр, проста куртка, взуття, яке він у звичайному житті не взув би навіть на дачу.

— Перепрошуємо за запізнення, — голосно сказала Валентина, сідаючи. — Автобус пішов просто перед нами, довелося чекати наступний.

— Автобус? — Павло пильно подивився на неї. — Мамо, що відбувається?