Батьки нареченого вирішили прикинутися бідняками й у такому вигляді прийшли на знайомство з родиною нареченої. Та подальші події стали для них цілковитою несподіванкою……

Вона зробила вигляд, ніби не розуміє його здивування.

— Синку, таксі тепер розкіш. Ми й так живемо від зарплати до зарплати, а тут іще весілля попереду. Треба рахувати кожну дрібницю, відкладати потроху, інакше ніяк не впораємося. Ти ж дорослий, маєш розуміти, що гарні свята бувають лише в тих, кому пощастило з грошима.

Марта тихо стисла руку Павла під столом. Він відчув, як здригнулися її пальці, і від цього стало ще важче: дівчина не боялася бідності, але їй було боляче бачити, як його батьки перетворюють знайомство на дивний і образливий спектакль.

— Що це означає? — прошепотіла вона майже нечутно.

— Сам би хотів знати, — відповів він, не зводячи погляду з батьків. — Тільки, схоже, доброго пояснення тут немає.

Валентина тим часом оцінювально розглядала дівчину. Марта була вродлива: спокійні очі, м’яка усмішка, просте достоїнство в кожному русі. Та це не пом’якшило Валентину. Вона вже вирішила, ким вважатиме цю дівчину, і не збиралася змінювати думку.

— Давайте до справи, — втрутився Ігор Семенович, підтримуючи спектакль. — Весілля, думаю, можна відзначити вдома або в недорогій їдальні біля нашого житла. Великого торжества ми, на жаль, не потягнемо.

— І ще треба одразу вирішити, де молоді житимуть, — підхопила Валентина. — У нас, звісно, можна, але квартира маленька. Та й тісно буде всім. Хоча якщо інших варіантів немає…

Батько Марти ніяково кашлянув, ніби хотів щось сказати, та не знаходив слів, які не прозвучали б різкіше, ніж дозволяла ввічливість. Її мати розгублено подивилася на доньку, потім на Павла, і в тому погляді було не осудження, а тихе здивування. Павло відчував, як у ньому підіймається злість. Уся ця сцена була надто грубою, надто очевидною, надто принизливою для людей, які прийшли з відкритим серцем і до останньої хвилини намагалися нікого не зачепити.

Він підвівся…