Батьки нареченого вирішили прикинутися бідняками й у такому вигляді прийшли на знайомство з родиною нареченої. Та подальші події стали для них цілковитою несподіванкою……

За кілька днів Валентина зателефонувала.

— Сподіваюся, ти схаменувся, — сказала вона без привітання. — Це весілля ще не відбулося.

— І відбудеться, — спокійно відповів Павло. — Я люблю Марту. Ваші вистави нічого не змінять.

— Ти можеш пошкодувати.

— Чим ти збираєшся мене налякати?

— Батько залишить усю справу Романові. Тоді не приходь скаржитися.

Павло мовчки подивився у вікно. Було боляче, але несподіванки в її словах не було.

— Це ваша справа й ваше рішення. Роман давно робить усе, щоб отримати зручний шматок. Якщо ви хочете викреслити мене з родини — значить, так і буде. Прощавайте.

Він поклав слухавку й довго не міг поворухнутися. Павло знав, що мати буває жорсткою, але не думав, що вона так легко поставить гроші вище за сина.

Весілля зіграли тихо, в невеликому ресторані. Прийшли тільки близькі люди й друзі — ті, хто радів без заздрості та зайвих розмов. На прохання Марти запрошення надіслали й батькам Павла: вона не хотіла, щоб потім він шкодував, ніби сам зачинив перед ними двері. Та вони не приїхали й навіть не подзвонили. Наречений усміхався гостям, дякував за привітання, танцював із дружиною, підіймав келих разом з усіма, але Марта бачила, як часто його погляд гасне, щойно хтось згадає батьків або родинне благословення.

— Вони ще зрозуміють, — сказала вона ввечері, коли свято добігало кінця. — Побачать, що родина тримається не на грошах…