Батьки нареченого вирішили прикинутися бідняками й у такому вигляді прийшли на знайомство з родиною нареченої. Та подальші події стали для них цілковитою несподіванкою……

— Ти просто не знаєш маму, — втомлено відповів Павло. — Якщо вона в щось повірила, її майже неможливо переконати.

Після весілля вони зняли квартиру. Батьки Марти пропонували пожити в них, але Павло хотів будувати життя самостійно. Він улаштувався інженером на автомобільний завод, де йому обіцяли добрий кар’єрний ріст. Робота була непростою, та він повертався додому з відчуттям, що кожен крок робить сам, без чужої протекції.

Коли Марта сказала, що чекає дитину, Павло вперше за довгий час сміявся так вільно, ніби з душі зняли важку плиту. А потім обстеження показало, що дітей буде двоє. Радість змішалася з клопотами: треба було шукати житло більше, рахувати витрати, думати про майбутнє. Невдовзі Павла підвищили, і молоді зважилися на трикімнатну квартиру. Батьки Марти допомагали, чим могли, не нав’язуючись і не вимагаючи вдячності.

Одного вечора, коли в квартирі було особливо тихо, пролунав дзвінок. Павло побачив номер батька й насторожився.

— Сину, — голос Ігоря Семеновича був хрипкий, чужий. — Мама в лікарні. Стан тяжкий.

Павло приїхав туди майже одразу. Дороги він майже не пам’ятав: тільки тьмяне світло у вікнах, тремтіння телефона в руці й одну думку, від якої хололо всередині, — не запізнитися. Батько сидів у коридорі, згорбившись, і виглядав постарілим на багато років. На ньому був той самий дорогий плащ, який раніше підкреслював його солідність, але тепер річ висіла на плечах чужою й марною оболонкою.

— Що з нею?

— Серце не витримало, — Ігор Семенович закрив обличчя долонями. — Лікар сказав: інфаркт.

Павло сів поруч. Він ніколи не бачив батька таким розгубленим.

— Що сталося?