Батьки отримали з армії запечатану труну з позначкою «не відкривати». Відкрили — і зблідли…

Ти ж помер.

— Як бачиш, не вийшло, — всміхнувся він. — Розповідай, як твій батько мене замовив.

Лера миттю опанувала себе.

— Ти з глузду з’їхав? Забирайся, інакше я закричу.

— Закричиш — кричи. Тільки я вже дещо дізнався. І твій татусь за все відповість.

Він блефував. Але іншого способу змусити її говорити в нього не було. Непомітно Артем увімкнув запис на телефоні.

Лера несподівано всміхнулася.

— Іди куди хочеш. Хто тобі повірить? Ти злочинець. Сам собі руку зламав, ще й людей змусив оформити підлог. Тебе ж померлим визнали.

— Скільки розумних слів, — спокійно сказав Артем.

— Думаєш, я зовсім дурна? — спалахнула вона. — Це я батькові підказала, як краще зробити. На навчаннях із тобою б розібралися, і все було б тихо. Але ти викрутився. Довелося йому підключати зв’язки.

Артем слухав, не перебиваючи.

— І що тепер? — вела далі Лера. — Думаєш, переміг? Тебе все одно посадять. А там із тобою станеться ще щось. Не треба було мене кривдити.

— Зрозумів, — кивнув Артем. — Мені більше нічого не треба.

Він відчинив дверцята…