Біля могили заможного чоловіка вона підняла чужий гаманець, не знаючи, що ця знахідка змінить усе

На цьому його вдячність закінчилася. Уже за тиждень він знову був колишнім: пихатим, роздратованим, вимогливим. Валерії він сказав лише, що розійшовся з Кристиною. Мати, очевидно, зраділа, але не показала цього. Вона тут же завантажила сина справами компанії, ніби хотіла якнайшвидше вирвати з його голови рештки любовного безумства.

Оксана іноді думала, що врятувала негідника. Максим не став кращим, не розкаявся, не змінився. Він пережив спробу отруєння як неприємний сон і продовжив жити так, ніби світ знову зобов’язаний йому вже самим фактом його існування. Але вона все одно не шкодувала. Чужа підлість не давала їй права дивитися, як людину вбивають у неї на очах.

За кілька днів у неї був вихідний. Вони з Тарасом домовилися зустрітися на кладовищі, біля його порожньої могили. Він вважав це місце найбезпечнішим: хто шукатиме живу людину там, де стоїть її пам’ятник? Оксана прийшла рано, кутаючись у куртку, хоча день знову був теплий. Її живіт став іще помітнішим, хода важчою, дихання частішим.

Тарас уже чекав. Борода все ще приховувала частину обличчя, але тепер Оксана не лякалася. Вона простягнула йому телефон і показала фотографії документів, які встигла зробити в кабінеті Максима. Потім розповіла про Кристину, про порошок, про розбитий келих і про те, що впізнала в ній колишню працівницю Павла.

Тарас слухав, насупившись.

— От як дивно все переплелося, — сказав він нарешті. — Якщо вона працювала у вашого чоловіка, то могла бути поруч із ним у день смерті. А якщо вона намагалася отруїти Максима, значить, це не випадкова дівчина, а людина з досвідом.

— Після мого арешту гроші Павла зникли, — сказала Оксана. — Я потім просила Назара дізнатися через знайомих, які розбиралися в господарських і фінансових справах. Йому сказали, що фірма чоловіка ніби розчинилася. Рахунки порожні, активи переписані, кінці сховані. Я тоді нічого не могла вдіяти.

— Я спробую підняти цю нитку, — пообіцяв Тарас. — А ось це…

Він збільшив на екрані два висновки про смерть батька й довго дивився на них. Обличчя його стало жорстким.

— Якби не ви, я міг би ніколи не отримати прямого доказу. Тут справжній висновок. Батько помер не від звичайного нападу. Йому ввели надто велику дозу ліків, які він приймав за призначенням лікаря. Валерія знала, що передозування може зупинити серце. А потім, схоже, домоглася іншого документа.

Оксана тихо сказала:

— Отже, час іти до слідства.

Тарас кивнув.

— Так. Час вийти з тіні.

Він роздрукував фотографії, підготував документи, зібрав усе, що встиг накопичити за місяці прихованого життя, і звернувся до поліції. Поява людини, яку офіційно вважали загиблою, сама по собі справила сильне враження. Історія з порожньою труною, замахами й підробленими висновками виглядала неймовірною, але документи, знімки й відомості про Кристину дали слідству одразу кілька напрямків.

Наступного дня Тарас, уперше за довгий час гладко виголений, підстрижений, у новому діловому костюмі, під’їхав до дому Гордієнків на дорогій машині. Охорона, побачивши «покійника», ледь не розгубилася остаточно. Один із чоловіків навіть відступив назад і зблід. Але Тарас спокійно пройшов усередину, не чекаючи запрошення.

Валерія в цей час сиділа у своєму кабінеті за великим столом. На ній був строгий костюм глибокого зеленого відтінку, волосся вкладене бездоганно, перед нею лежали папери компанії. Коли їй повідомили, що до неї прийшов Тарас Гордієнко, вона спершу вирішила, що недочула.

— Що за дурниця? — холодно спитала вона. — Тарас мертвий..