Бригада доярок зникла у 1991-му — 33 роки потому молоковоз розкрив правду

Сумнів викликало оформлення листа. Печатка розпливлася, підпис читався погано. Почеркознавець порівняв його зі зразками працівника приймання: схожість була, але відмінності дозволяли припустити підробку. На повторному допиті Роман стояв на своєму.

— Молоко здав, мені розписалися. Повернувся, залишив машину в гаражі й пішов спати. Вранці почув про зникнення. Я сам був приголомшений.

Він запропонував міліції допомогу, брав участь у пошуках, показував можливі маршрути молоковоза, згадував ту ніч. Виглядав щирим. Потім приніс знайдені вдома відомості за кілька місяців.

— Може, за ними зрозумієте, куди поділася нестача.

У паперах справді повторювалася розбіжність між надоями й здачею. Перевірка фінансів тривала місяць. До вересня того ж року встановили: частину молока пів року продавали через знайомих у райцентрі, виручку ділили кілька людей. Розкрадання перевищили 100 000 рублів. Документи вказували на організатора, яким не були ні Онищенко, ні Ковальчук, але ім’я виявилося затертим, частину паперів знищили.

Далі розслідування не просунулося. ДКНС, розпад СРСР, безлад дев’яностих позначилися і на ньому. Наступного року справу закрили нерозкритою.

Молоковоз усі 33 роки залишався в радгоспі. Ще в рік зникнення його списали як несправний і відтягли в дальній кут. Акт утилізації підписав особисто Роман Бондаренко.

Після знахідки експерти відібрали зразки. Аналіз ДНК встановив особи всіх п’ятьох: Ірина Савчук і її працівниці. Судові медики визначили приблизний час інциденту — липень того року, коли зникла бригада. Купюри виявилися справжніми; серійні номери збіглися з номерами грошей, виданих голові на зарплату.

Слідчий перечитав старі протоколи й свідчення. Останнім, хто бачив доярок живими, у них значився водій Бондаренко. За базою знайшли його нинішню адресу в обласному центрі: 1970 рік народження, 54 роки.

У 54 роки Роман жив у двокімнатній квартирі на околиці й працював охоронцем торговельного центру. Розлучений, двоє дорослих дітей давно роз’їхалися по інших містах. Ранковий дзвінок слідчого він прийняв одразу, говорив спокійно, привітно.

— Пам’ятаю, звісно. Готовий допомогти. Коли треба, тоді й приїду.

Така готовність насторожила слідчого: Бондаренко не уникав розмови, не вимагав спершу зв’язатися з адвокатом. Наступного дня він вчасно з’явився до відділку поліції. Чиста сорочка, випрасувані штани, доглянутий вигляд. Привітавшись, сів навпроти й сам почав розмову. На обличчі, здавалося, читалося навіть співчуття.

— Страшна справа. Усі 33 роки згадую тих жінок, ту ніч. Ірина наостанок усміхнулася, подякувала, що пізно приїхав по молоко. Добра була. Вони всі хороші люди. Після їхнього зникнення я кілька ночей не спав, шукав до знемоги.

Слідчий записував, поки не перебиваючи запитаннями. Роман пам’ятав погоду, одяг кожної жінки, точний час. Для подій такої давнини подробиць було надзвичайно багато: або виняткова пам’ять, або розповідь, багато разів повторена.

— Я під’їхав о 21:45, — вів далі Роман. — Доїння вже закінчили, молоко стояло у флягах. Поставив машину біля завантажувального майданчика. Переливали разом, хвилин 15. Розмовляли про спеку, зарплату, хто що на вихідні задумав. О 22:00 закінчили. Попрощалися, вони замкнули корівник і пішли до виходу з території. Я завів машину, взяв напрямок на райцентр. У дзеркалі бачив, як розходяться: хто додому, хто до автобусної зупинки. Більше їх не бачив.

— Доїхав за пів години, молокозавод цілодобовий. Здав молоко, отримав підпис, до першої ночі повернувся. Машину в гараж, сам додому. Ліг спати близько 2:00. О 5:30 розбудили дзвінком: доярки зникли. Одразу побіг на ферму, стали шукати.

Слідчий кивнув. Розповідь була послідовною, повторювала давні свідчення, але кілька деталей вимагали пояснення.

— Черненко відзначила ваш приїзд о 21:45. За її свідченнями, машина поїхала лише о 22:45. Ви називаєте 22:00. Чим займалися ще 45 хвилин?

Роман замислився, попросив дозволу закурити. Повільно прикурив, випустив дим.

— Міг переплутати час. Стільки років минуло. Довше вантажили, мабуть. Або я цистерну перевіряв і затримався. Зараз точно не згадаю. Тільки жінки пішли раніше за мене, це пам’ятаю.

Слідчий поклав перед ним шляховий лист і нагадав про сумніви почеркознавця. Роман уважно розглянув папір, знизав плечима.

— А що тут не так? Мельник, майстер приймання, розписався. У нього завжди почерк був нерозбірливий, підпис розмашистий.

— Ми знайшли Мельника. Йому 72 роки, він на пенсії. Подивився документ і сказав, що підпис схожий, але не його. І ще: п’ятнадцятого липня він був у відпустці. На два тижні поїхав до доньки у велике місто, документи збереглися. Хто приймав молоко тієї ночі, йому невідомо…