Бригада доярок зникла у 1991-му — 33 роки потому молоковоз розкрив правду

Бондаренко довго мовчав, постукуючи пальцями по столу.

— Значить, інший працівник прийняв. Нічна зміна, люди змінювалися. Могли за майстра розписатися, для звітності. Тоді й не таке бувало. Але молоко я здав, на заводі мене бачили.

— Назвіть тих, хто вас бачив. Хто там працював?

Він назвав три імені. Двоє з цих людей померли, третій виїхав за кордон наступного року після закриття справи; знайти його не вдалося. Перевірити розповідь через них було неможливо.

Слідчий перейшов до технічної експертизи.

— За її даними, вранці 16 липня в баку було на 30 літрів менше, ніж належало. Туди й назад — 60 кілометрів. За витрати близько 20 літрів на 100 кілометрів на рейс потрібно 12 літрів. Ще 18 літрів куди поділися? Ці 18 літрів означають додаткові 150 кілометрів. Куди ви їздили?

Роман знову помовчав.

— Інших поїздок не пам’ятаю. Може, бак від початку був неповний. Або порахували неправильно. Стара машина могла більше пального з’їсти.

У відповідь слідчий відкрив гаражний журнал.

— 14 липня заправили повний бак. Ваш підпис про отримання. Місткість — 80 літрів, вранці 16 липня лишилося 30. Витрачено 50 літрів.

Бондаренко потер обличчя руками. Виглядав стомленим, попросив перерву. Слідчий дав йому 15 хвилин. Роман вийшов покурити, повернувся зібранішим і сів на своє місце.

— Можемо продовжувати. Але я їздив до райцентру й назад, більше нікуди.

Тоді слідчий заговорив про зниклу зарплату.

— Із сейфа 14 липня вкрали 87 000 рублів. Тепер їх знайшли в цистерні вашої машини. Як вони там опинилися?

Роман випростався; запитання помітно його зачепило.

— Я до цієї крадіжки не маю стосунку. Усе життя чесно жив, нічого не крав. Не знаю, звідки гроші в цистерні. Справжній злочинець міг підкинути, щоб підозрювали іншого. Ковальчук їх украв, усі знали. Він і сховав у молоковозі.

— Ковальчук не мав доступу до машини. Вона стояла в замкненому гаражі. Ключі були у вас і в механіка Ткаченка. Пізніше, 1994 року, механік помер. Із вас двох лишилися ви.

Роман зітхнув.

— Запасний комплект висів у конторі, на дошці. Будь-хто міг узяти.

В архіві знайшлося підтвердження: запасні ключі існували. Однак у липневому журналі за той рік не було жодної позначки про них. Останній запис стосувався червня: механік Ткаченко взяв комплект для планового ремонту й повернув. Далі записів не було.

— Онищенко каже, що жодного вечірнього рейсу не призначав, — провадив слідчий. — 15 липня в нього був вихідний. Стверджує, що провів його вдома.

— Він зателефонував мені близько п’ятої вечора: наказав о 9-й вечора бути на фермі, бо з’явилося термінове спеціальне замовлення, — наполягав Роман. — Головний зоотехнік розпоряджався, я виконував. Сперечатися з начальством мені й на думку не спадало.

У 1991 році записів дзвінків узагалі не вели, і перевірити слова водія здавалося неможливим. Однак в архіві телефонної станції вціліли часткові відомості, і слідчий показав роздруківку: 15 липня з телефону Онищенка дзвонили чотири рази, щоразу на міські номери. Номера Бондаренка серед них не було.

— Він міг скористатися автоматом або телефоном у конторі, — після мовчання сказав Роман. — Ці дзвінки не записували.

— Припустімо, — кивнув слідчий. — Але навіщо йому заперечувати розпорядження? Що страшного у вечірньому рейсі?

— Може, він боїться? — Роман майже шепотів. — У нього з Іриною Савчук був роман. Усі знали, дружина підозрювала. Визнає зустріч тієї ночі — першим потрапить під підозру. От і вигороджує себе.

Слідчий зробив запис і попросив продовжити.

— Вони таїлися, зустрічалися в різних місцях, іноді на порожній фермі. Може, Степан збирався прийти до неї після роботи. Посварилися, сталася трагедія. Він розгубився, почав приховувати сліди.

— Тоді як пояснити повідомлення «Зустріч скасовано»? На пейджер Онищенка воно надійшло о 22:05, з автомата біля ферми. Якщо відправила Ірина, значить, після 22:00 вона ще була жива. До від’їзду молоковоза, який сторожка бачила о 22:45, залишалося 40 хвилин. Що відбувалося ці 40 хвилин?

— Не знаю, — Роман знизав плечима. — Доярки могли затриматися з прибиранням, з паперами. Ірина відправила повідомлення, жінки пішли, я поїхав. Більше мені додати нічого.

— Поки що можете йти. З міста не виїжджайте, лишайтеся на зв’язку…