Бригада доярок зникла у 1991-му — 33 роки потому молоковоз розкрив правду

Роман погодився, але біля дверей обернувся.

— Я хочу, щоб ви розкрили справу. Родинам загиблих належить знати правду. Допоможу, чим зможу.

Після його відходу слідчий розклав матеріали на столі. Поруч із фотографіями місця, де виявили останки, лягли протоколи допитів 33-річної давнини, шляхові листи, фінансові папери й схема території радгоспу. Зіставлення документів поки що лише додавало суперечностей.

Наступного дня приїхав Онищенко. Дорога машина, зшитий у доброго кравця костюм, годинник — нинішній успішний підприємець мало нагадував молодого зоотехніка. Ветеринарна клініка давала дохід; йому належали дві квартири в обласному центрі й заміський будинок. У кабінеті він тримався впевнено.

— У 1991 році я працював у радгоспі, Ірину Савчук знав. Поважав за роботу, — спокійно говорив Степан. — А роман вигадали любителі сільських пліток. Я любив дружину й зраджувати їй не збирався.

Про пейджер він відповідав так само рівно:

— Був у мене такий, тоді це вважалося новинкою. Повідомлення про скасовану зустріч не пам’ятаю: 33 роки минуло. Колега міг надіслати, хтось міг помилитися. Чому саме Ірина? Їй не було чого мені писати.

— Вона приносила вам документи про нестачу?

— Приносила. Я подивився, знайшов помилки в обліку, пообіцяв розібратися. Не встиг: жінки зникли, почалося розслідування, потім радгосп розпався. Про це забули. Але вечірнього рейсу я не призначав. 15 липня відпочивав удома з дружиною. Подивилися програму «Время», потім фільм, близько одинадцятої вечора лягли. Спитайте дружину.

— З вашого телефону того дня було чотири дзвінки. Кому?

— Батькам, двічі колегам, ще в аптеку — замовляв ліки. Перевіряйте. Бондаренку я не дзвонив.

— Виходить, він бреше?

Степан знизав плечима.

— Може, щось плутає, може, хоче перекласти відповідальність. Дивакуватий був хлопець: мовчазний, замкнений, тримався осібно. З людьми майже не спілкувався, тільки працював.

Та питання про розкрадання молока вперше змусило його напружитися.

— Яка ще схема? Про що ви?

На столі з’явилися документи з архіву КДБ: матеріали літньої перевірки 1991 року щодо розкрадань у радгоспі «Зоря». Переглянувши їх, Степан зблід.

— Мені про це нічого не відомо. Якщо молоко крали, то без мого відома. Моя справа — поголів’я, здоров’я тварин. Продажами й фінансами я не займався, моєї вини тут немає.

Документи суперечили цим словам. Накладні підписував головний зоотехнік; кожен рейс проходив під його особистим контролем. Онищенко знав, скільки молока відправили і скільки належало здати. Такі розкрадання не могли пройти повз його увагу.

Після мовчання він промовив:

— Мені потрібен адвокат.

Допит закінчився. Онищенко поїхав, залишивши слідчому запитання: він приховує лише участь у розкраданнях чи знає і про вбивство?

Тиждень експерти звіряли вцілілі банківські виписки радгоспу, відомості й накладні. Частина надоєного молока в облік не потрапляла: її продавали приватним покупцям, а виручку забирали організатори. За пів року, з січня по липень 1991-го, викрали молока приблизно на 120 000 рублів — величезну на ті часи суму.

У документах КДБ значилися троє учасників. Прізвища Артема Ковальчука й Степана Онищенка читалися вільно; третє ім’я хтось закрив чорнилом, приховуючи причетність. Криміналісти застосували ультрафіолет, реактиви, цифрову обробку. Поступово вдалося розрізнити початок прізвища: «Бонд». Решта не піддавалася відновленню.

За прихованим прізвищем міг стояти Бондаренко. Перевезення молока лежало на водієві: маршрути були йому відомі, за кількістю стежив він же, а шляхові листи фальсифікував. Діяти без його участі ця схема не могла. Мовчазна людина, що не привертала уваги, була для неї незамінною.

На повторному допиті слідчий уже не пом’якшував запитань:

— У матеріалах КДБ, вочевидь, ваше прізвище. Поясніть свою участь у розкраданнях.

Роман зблід. Довго не відповідав, потім кивнув.

— Брав участь. Возив приватникам молоко, отримував частку. Пишатися нічим, але гроші були потрібні, час був тяжкий.

— Працювали з Ковальчуком і Онищенком?

— Так. Артем шукав покупців, домовлявся про ціну. Степан оформлював папери так, ніби все здано офіційно. Я доставляв молоко, забирав виручку. Ділили на трьох порівну. До липня все виходило, потім Ірина помітила розбіжності в документах і принесла їх Степанові.

За словами Романа, тоді почалася паніка: Артем пропонував відкупитися від Ірини, Степан боявся викриття й хотів припинити розкрадання. Сам водій мовчав, чекаючи рішення.

— 14 липня Артем забрав зарплатні гроші, 87 000. Хотів утекти й почати життя заново. Степан попереджав: крадіжка приверне увагу, почнуть перевіряти — відкриється все. Артем не послухав, зник із грошима. А 15 липня Ірина знову прийшла до Степана. Вимагала пояснень, погрожувала розповісти новому голові. Умовити її мовчати не вдалося: чесність для неї була важливіша за гроші…