Бригада доярок зникла у 1991-му — 33 роки потому молоковоз розкрив правду

Роман розповів, що після цього Онищенко зателефонував йому: увечері треба приїхати на ферму, вирішити проблему. Про кого йшлося, водій зрозумів.

— Я приїхав о 9-й вечора. Степан уже був там, із ним Артем. Повернувся, приніс гроші — хотів іще раз запропонувати їх Ірині. Годину розмовляли. Вона говорила про совість, обов’язок, про те, що красти — злочин. Артем нервував, Степан умовляв, я стояв осторонь. А потім…

Він замовк. Слідчий не квапив. Минула хвилина, друга, третя. Продовжив Роман майже нечутно:

— Артем витягнув ніж, почав погрожувати. Ірина не злякалася: однаково, сказала, розповім. Він зірвався. Решта доярок усе бачили — чотири жінки. Артем зі Степаном розгубилися. Я подумав: залишимо свідків — усіх посадять. І запропонував, як їх позбутися.

Подробиць він не навів, назвавши те, що сталося, неминучим. П’ятеро жінок загинули; трьом злочинцям, згідно з цією розповіддю, лишалося приховати тіла.

— Я запропонував цистерну: місця вистачить. Відвеземо подалі, закопаємо. Завантажили, я повів молоковоз, вони поїхали слідом в іншій машині. Збиралися в ліс сусідньої області, у глухе місце. Там закопати глибше, щоб не знайшли. Їхали годину, другу, і двигун заглух. Завести не змогли, скоро світанок. Артем хотів кинути все край дороги. Я заперечував: машина радгоспна, по ній вийдуть на нас.

Рішення, стверджував Бондаренко, знайшов Степан: відбуксирувати молоковоз назад, сховати на території, списати, замаскувати цистерну. Тіла залишаться всередині, з часом від них нічого не лишиться. Іншого виходу Роман не бачив і погодився.

— Назад дісталися до ранку. Машину залишили в дальньому кутку. Підпис на шляховому листі підробив я, оформлення утилізації взяв на себе Степан. Вкрадені гроші Артем сховав усередину зі словами: «Нехай лежать із ними. Все одно їх більше не дістати». За два дні страх узяв гору, і він, не витримавши, поїхав. А ми нікуди не поділися: брали участь у пошуках, відповідали на допитах, удавали, ніби нам нічого не відомо.

Слідчий записував, не перебиваючи. Бондаренко говорив буденно, без каяття: за 33 роки звик жити з цим, перестав відчувати докори сумління.

Вимкнувши диктофон, слідчий подивився на нього. 54 роки, сірі очі, нічим не примітне обличчя. Він працював, ростив дітей, усміхався сусідам, поки в занедбаній машині лежали останки п’ятьох жінок. Та запропонована ним розповідь була брехнею. Слідчий це знав: перевірені обставини не дозволяли прийняти цю версію.

Камери сільського клубу зафіксували Артема з восьмої вечора до півночі. Він танцював, випивав, розмовляв, його бачили десятки людей. О 22:45, коли від’їжджав молоковоз, Ковальчук перебував за три кілометри від ферми.

Свідчення дружини Онищенка теж перевірили. Сусіди відзначали річницю весілля, гості приходили до півночі й бачили Степана через вікно: сидів у кріслі перед телевізором, нікуди не виходив. Особливий для них день запам’ятався, і підстав вважати ці свідчення неправдивими не було.

Не сходилися відстань і пальне. Роман називав поїздку на 150 км, потім повернення після поломки. На 300 км потрібно було 60 л, тим часом витратили рівно 50 л. Бракувало 10 л: машина пройшла менше. Де вона була?

Із поверненням виникала інша невідповідність. Після від’їзду о 22:45 сторожка молоковоза не бачила; до ранку через в’їзд, який вона спостерігала, він не повертався. Гаражний журнал відносив постановку машини до дня 16 липня, а не до ранку. Отже, ніч у розповіді водія лишалася нез’ясованою.

Нарешті, гроші. Ковальчук украв 87 000 чотирнадцятого, остаточно зник сімнадцятого, а між цими датами панікував, шукав сховку. Навіщо йому повертати здобич і залишати її з тілами?

Слідчий послідовно виклав Романові суперечності.

— Артем був у клубі, Степан — удома, його бачили сусіди. Пального на ваш маршрут не вистачило б. Машину поставили не тоді, коли ви кажете. Гроші потрапили в цистерну інакше. Ви брешете. Навіщо?

Бондаренко дивився в стіл, стискаючи й розтискаючи пальці. Колишньої впевненості вперше не лишилося.

— Думаю, ви заготовили цю розповідь ще 33 роки тому, побоюючись підозр, — продовжив слідчий. — Відвели собі роль підлеглого: вони організували, ви возили й виконували розпорядження. Але Ковальчук мертвий, у Онищенка алібі. Залишаєтеся ви. Ви керували машиною, знали, де тіла, мовчали 33 роки. Тепер розкажіть, як усе сталося.

Роман підвів голову. У його погляді слідчий побачив розрахунок: він оцінював становище. Три хвилини Бондаренко мовчав, перш ніж відповісти іншим голосом — тихим, виразним…