Чоловік думав, що вона міцно спить… Але те, що вона почула за дверима, змінило все

— Спить, — пошепки мовила Тамара Вікторівна. — Препарат діє добре. Ще кілька днів — і вона почне заговорюватися при людях. Завтра я викличу дільничного лікаря, накапаю йому на мізки, що в громадянки агресивні напади й провали в пам’яті.

— Головне — знайти документи на квартиру, Томо, — відповів тихий і сухий голос Павла. — Без них нотаріус не оформить довіреність на мене. А борги мені треба повернути до кінця місяця. Якщо перекупники прийдуть сюди, вони нас обох на порох зітруть. Із цієї квартири вона все одно поїде до спеціалізованого закладу.

— А доньку поки що до твоєї матері відправимо, щоб не заважала.

— Мати не повірить, — пробурмотів Павло. — Вона Марину любить.

— Повірить, коли побачить висновок лікаря. Іди спи, завтра важкий день.

Тіні зникли, двері тихо зачинилися. У темряві спальні Марина стиснула кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні. Кожна крапля отрути, яку вони підливали їй у чай, тепер перетворювалася на її внутрішню незламну силу. Вони думали, що зламали її.

Але вони не врахували одного. Мати, яка захищає свою дитину й свій дім, здатна пройти крізь будь-яке пекло. Ранок зустрів квартиру сирим сірим туманом, що сповзав із дахів сусідніх п’ятиповерхівок.

Настінний календар із засніженою трійкою коней показував п’ятницю. Марина прокинулася рано, ще до того, як продзвенів будильник. Голова була напрочуд свіжа й ясна.

Залишки вчорашнього трав’яного відвару вона вилила в горщик із геранню, а від нової порції відмовилася. На кухні брязнула кришка чайника. Тамара Вікторівна вже була на ногах, у своєму незмінному синьому фартуху, з гладенько зачесаним волоссям.

— Доброго ранку, Марино Михайлівно, — улесливо проспівала вона, не повертаючи голови. — Як почуваєтеся? Уночі не марили? А то Павло Андрійович казав, що ви уві сні когось кликали.

— Почуваюся чудово, — рівним спокійним голосом відповіла Марина, сідаючи за стіл. — Як ніколи ясно все бачу й пам’ятаю.

Тамара Вікторівна ледь помітно здригнулася, але тут же поставила перед нею фаянсову чашку з темним паруючим напоєм.

— Випийте відвар. Зранку він особливо корисний для зміцнення судин головного мозку.

Марина взяла чашку за вушко. Темна рідина пахла собачою кропивою й чимось нудотно-солодким. Не зводячи очей із доглядальниці, Марина злегка нахилила чашку, удаючи, що робить ковток, а потім обережно відставила її на край столу.

— Пізніше доп’ю, спершу треба приготувати Соні сніданок.

— Не треба, я вже зварганила манну кашу, — сухо відрізала Тамара Вікторівна, і в її очах майнув вогник глухого роздратування. — Вам краще побути в кімнаті, за годину приїде дільничний терапевт. Павло Андрійович попросив його заїхати оглянути вас перед вихідними.

«Огляд, ось воно що», — подумала Марина.

Усередині все стиснулося, але зовні вона зберегла цілковитий спокій. О восьмій ранку в коридорі пролунав різкий, розкотистий дзвінок. Однак на порозі виявився не лікар…