Чоловік хотів закрити мокру тріщину в погребі, але за бетоном виявив джерело води, якого там не мало бути.

Андрій увімкнув камеру телефона й повільно зняв датчик, тріснутий маяк, працюючий насос і час на екрані годинника. Потім переніс оригінали документів на верхній поверх і зателефонував Марині та Сергієві. Обоє виїхали до будинку. Інженер попросив не залишатися самому біля погреба й пообіцяв бути за сорок хвилин.

Павло опинився у дворі раніше. Він відчинив бічні двері старим дублікатом, хоча дозволу не мав, і попрямував до драбини. Андрій зупинив його в передпокої й зажадав покласти ключ від дверей на стіл. Квадратний ключ засувки весь цей час був у Сергія; переплутати два предмети тепер було неможливо.

— Я прийшов рятувати будинок, — сказав Павло. — Якщо латку видавить, вас заллє за хвилину.

— Тоді поясни, звідки ти знаєш про правий верхній кут.

Павло провів долонею по обличчю. Він визнав, що за цегляним заповненням залишили не всю засипку: біля перемички зберігалася незаповнена сервісна порожнина й частина металевого корпусу. Якщо вода піднялася туди, удар по верхній цеглині міг послабити кладку. Це було перше пряме підтвердження того, що давній акт містив брехню.

За словами Павла, навесні нова технічна гілка могла випадково з’єднатися зі старим сірим шлангом. Робітники протягнули трубу вільним каналом, не бачачи, куди він виходить. Під час промивання вода нібито потрапила в порожнину, що лишилася, а свіжу заглушку він поставив пізніше, помітивши зворотний потік зі старого відводу. Перші випробування справді відбувалися задовго до видимого протікання, що грало на його користь: невелика кількість води могла піти через відкритий злив. Павло стверджував, що після випробувань контуром не користувалися, а недавнє ввімкнення сталося через помилкове положення вентиля.

Версія пояснювала слова Івана, гудіння й затримку течі. Вона не пояснювала лише одного: чому Павло промовчав після першого затоплення й дозволив родині заплатити за зовнішній дренаж. Павло відповів, що вважав весняне промивання надто коротким, а сирість — звичайною ґрунтовою водою. Заглушка, за його словами, мала не дозволити брудній воді з траншеї потрапити в стару лінію й порожнину.

Андрій зажадав негайно закрити доступний кран у майстерні. Знімати трубу було не можна: її внутрішня частина проходила під анкерною рамою, а з’єднання зі старим рукавом було поза досяжністю, у каналі або за стіною. Але зупинити можливу подачу можна було без демонтажу.

Марина й Сергій увійшли саме тоді, коли Павло знову потягнувся до дверного ключа. Марина забрала дублікат і поклала його до кишені. Вона не кричала. Тихо запитала, чи отримав брат гроші за повне розбирання Р-2 і чому батько так і не побачив порожню камеру.

— Гроші отримав, — сказав Павло. — Роботу зробили так, щоб усе було безпечно.

— Резервуар вивезли?

— Великі небезпечні частини прибрали.

Він знову не вимовив простого «так». Сергій відвернувся до вікна. Андрій бачив, як у старого затремтіли пальці: зізнання означало, що його довірливим підписом прикрили незавершену роботу. Але навіть тепер лишалося питання, чи була нинішня вода навмисною шкодою, чи пізнім наслідком давньої брехні й весняної помилки…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇