Чоловік надто часто заходив до сусідки, але правда виявилася зовсім не такою, як чекала дружина

У Марини потемніло в очах. Вона не кинулася одразу нагору лише тому, що всередині раптом народився злий, відчайдушний план. Кілька місяців тому їй довелося бути понятой під час поліцейської перевірки в одного сумнівного мешканця з другого поверху. Тоді місцевий інспектор залишив їй особистий номер на випадок, якщо знадобиться зв’язок. Марина знайшла контакт і натиснула виклик.

— Назаре Петровичу, — промовила вона тремтячим голосом, щойно почула відповідь. — Це Марина Гнатюк. У квартирі над нами, здається, відбувається щось незаконне. Там крики, шум… Мені страшно. Потрібна ваша допомога.

— Марино Сергіївно, — інспектор назвав по батькові майже навмання, але голос у нього одразу став зібраним, — нікуди самі не заходьте. Чекайте мене у себе.

— Поспішайте, будь ласка.

Вимкнувшись, вона швидко підійшла до дзеркала, поправила волосся, натягла поверх футболки теплий светр і вийшла в під’їзд. Чекати в квартирі вона не могла. Пішки піднялася на поверх вище й зупинилася біля дверей Наталі. За дверима було тихо, та Марина вже не збиралася відступати.

Інспектор з’явився напрочуд швидко. Огрядний капітан Бондаренко вийшов із ліфта з настороженим обличчям і одразу глянув на двері.

— Шум триває?…