Чоловік надто часто заходив до сусідки, але правда виявилася зовсім не такою, як чекала дружина

Марина слухала, відчуваючи, як сором повільно заливає обличчя. Кожен новий факт ставав ударом по її підозрах. Те, що ще недавно здавалося майже доведеною зрадою, розсипалося на звичайні побутові доручення, ремонт, мовчазну чоловічу спробу зробити сюрприз і її власну образу, яку вона роками підживлювала при кожній зустрічі з Наталею.

— Я хотіла як краще, — тихо сказала вона, хоч і сама розуміла, наскільки безпорадно це звучить. — Мені наговорили, я побачила, як ти сюди зайшов… Я не знала, що думати.

Вона вимовила це майже пошепки. На виправдання слова не перетворювалися, але бодай дозволяли пояснити той хаос, що піднявся в ній за останні дні.

— Ти викликала поліцію на ремонтні роботи, — сухо зауважив Андрій.

Наталя втомлено провела рукою по обличчю. До цього вона трималася твердо, навіть трохи холодно, та тепер втома все-таки прорвалася. Для неї цей вечір теж був принизливим: у її квартиру увірвалися з підозрами, перед поліцейським і чужим чоловіком фактично звинуватили в тому, чого не було.

— А я все думала, чому ви зі мною навіть не вітаєтеся. Через ту машину? Марина, я тоді теж перегнула. Мені було шкода автомобіль, але я бачила, що дитина поранилася. Просто ми обидві зчепилися й уже не могли зупинитися.

Марина підвела очі. Їй було важко визнати це вголос, але правда звучала саме так.

— Я теж була не права, — сказала вона. — І сьогодні… особливо сьогодні…