Чоловік надто часто заходив до сусідки, але правда виявилася зовсім не такою, як чекала дружина

Руслан і справді на мить провалився у спогад. Він якось бачив, як Наталя виходила із салону й сідала у свій спортивний кросовер. На ній була яскраво-червона обтисла сукня, туфлі в тон, сумка й легкий шарф, що тягнувся за плечем, мов полум’я. Вона відчинила дверцята машини, плавно нахилилася — і цей короткий рух чомусь врізався Русланові в пам’ять міцніше, ніж багато значно важливіших подій. Після тієї випадкової зустрічі він не раз ловив себе на тому, що перед сном знову прокручує цю картинку.

— Гаразд, кажи, — отямився він. — Що з нею?

Андрій коротко розповів про падіння Мирона, подряпину на машині й сварку жінок.

— Я тоді, щоб не роздмухувати конфлікт, сам загнав її машину в майстерню й прибрав подряпину. Тихо. Марині не сказав. Думав, так спокійніше буде.

— Зручно мати золоті руки, — зауважив Руслан.

— Руки — так, майстерня не моя, — буркнув Андрій. — Я там працюю, а не володію нею. Але річ не в цьому. Наталя потім побачила, що я нормально зробив. Заодно я їй двигун налаштував і кондиціонер привів до ладу. З такими машинами теж вистачає примх, хоч із виду вони вічні.

— Ближче до суті, — перебив Руслан. — Ти ж не за цим мене покликав, щоб про мотори читати лекцію.

— Потім вона стала інколи звертатися до мене по дрібницях. То злив у ванній забився, то посудомийка чудить, то кабель у спальні треба сховати під плінтус. До речі, ліжко в неї, звісно…

Руслан різко глянув на нього.

— Ти знущаєшся?