Чоловік надто часто заходив до сусідки, але правда виявилася зовсім не такою, як чекала дружина

— Та до чого тут це? — Андрій насупився. — Я про меблі сказав, а не про те, що ти вже собі надумав.

— Тебе пустили в спальню, ти оцінив ліжко, і ти хочеш, щоб я нічого не надумав?

— Руслане, ти мені друг чи ходяча проблема? — Андрій роздратовано постукав пальцями по столу. — Я прийшов по пораду, а не слухати твої натяки.

— Пораду? — Руслан примружився. — Як підкотити до красивої й самотньої жінки?

— От саме тому я й сумнівався, чи варто тобі розповідати, — зітхнув Андрій. — Наталя хоче зробити косметичний ремонт у квартирі. Бригаду наймати не хоче: дорого, шумно, зайві люди. А мене вона знає, роботу бачила й готова добре заплатити. У Марини скоро день народження. Я хотів заробити й купити їй подарунок, про який вона давно мріє. Усе складається, крім одного: Марина з Наталею терпіти одна одну не можуть.

— То помири їх.

— Ти б бачив обличчя моєї дружини, коли я нещодавно просто згадав Наталю. Там такий вирок був, ніби мене вже до стінки поставили. Я ще й слова до пуття не сказав, а вона вже дивилася так, наче я запропонував запросити Мельник до нас на сімейну вечерю й посадити на чолі столу.

Руслан розвів руками.

— Тоді роби роботу, бери гроші й тіш дружину. Усе просто.

— Не просто. Галина Степанівна й інші спостерігачі з під’їзду мене швидко вирахують. Потім Марині наспівають, що я таємно бігаю до сусідки.

— Подвійне життя завжди погано закінчується, — філософськи зауважив Руслан, хоча в його голосі знову прозвучали ревнощі.

— Яке ще подвійне життя?