Чоловік поселив безробітного брата в домі без згоди дружини, але вже наступного дня пошкодував про своє рішення

У понеділок вранці Наталя виявила, що її дорогий крем для тіла відкритий, а хтось щедро вимастив ним п’яти. І цей хтось спав у вітальні. Опівдні зателефонувала сусідка знизу, пенсіонерка Галина Петрівна, і сварливо повідомила, що з квартири Наталі телевізор волає так, що в неї люстра тремтить.

Наталя зрозуміла одне. Тактика дрібних уколів не працює. Паразита треба вирізати хірургічно.

Але Максим уперся, як бетонний блок.

— Це мій брат, я його не кину! — волав він щовечора, розмахуючи руками. — Ти егоїстка, тобі аби в комфорті сидіти.

У середу вранці нарив прорвався. Наталя збиралася на роботу.

Вона стояла біля дзеркала в коридорі, поправляючи комір блузки. Із вітальні виплив пом’ятий Роман у розтягнутих спортивних штанях.

— Наталю, слухай, — загундосив він, чухаючи пузо. — А ти можеш мені сотню-другу на телефон кинути? У мене тариф списали. Навіть подзвонити щодо резюме не можу.

— Ні, — коротко відрізала вона, застібаючи сумку.

— Ну чого ти як чужа? Я ж віддам. Із першої зарплати.

Із кухні викотився Максим. Він саме допивав чай і почув розмову.

У ньому знову прокинувся вершитель доль.

— Наталю, ну кинь йому грошей, чого ти скупишся? П’ятсот погоди не зроблять. У хлопця реально халепа.

Наталя повернулася до чоловіка. Погляд у неї був такий прямий і гострий, що звичайна людина посоромилася б продовжувати. Але не Максим…