Чоловік повернувся додому з пляшкою, а я згадала слова жінки, яку зустріла вранці на вулиці

— Ми ж обіцяли одне одному чесність, — сказала Марина. — Ще до весілля.

Данило опустив погляд.

— Я не хотів починати наше життя з чужого бруду. Думав, упораюся сам. А вчора… учора я заїхав до неї поговорити востаннє. Хотів поставити крапку. Сказати, щоб вона більше не лізла в моє життя, не писала, не погрожувала й трималася подалі від нас обох.

Марина відчула, як усередині в неї знову піднімається холод.

— Ти був у неї вчора?

— Так. Ми говорили жорстко. Вона кричала, плакала, потім раптом заспокоїлася. Навіть усміхнулася. Я пішов із важким відчуттям, але вирішив, що тепер усе скінчено.

Він спробував підвестися, але ослаб і знову опустився на подушку.

— Коли я купував шампанське, пляшка була закрита. Я сам її вибрав. Але, може, вона встигла щось зробити, поки я був у неї. Вона працює на фармацевтичному виробництві. Я не знаю, як саме. Але це не я, Марин. Подивися на мене. Я б ніколи.

Марина дивилася. Перед нею був хворий, слабкий чоловік, якого вона любила. І чоловік, який приховав від неї небезпеку.

— Слідство розбереться, — сказала вона нарешті. — А мені треба подумати.

Вона вийшла з палати, не чекаючи відповіді.

Увечері зателефонував слідчий. Голос у нього був стриманий, діловий.

— У телефоні вашого чоловіка знайшли листування з Вірою. Повідомлень небагато, але погрози там є. Крім того, експерти уважно вивчили пляшку й фужери.

Марина стиснула телефон міцніше.

— Що знайшли?

— На пляшці й фужерах відбитки тільки ваші та вашого чоловіка. Але є важлива деталь. Отрута в залишках шампанського розподілена нерівномірно. Основна концентрація була ближче до шийки. Найімовірніше, речовину ввели крізь корок тонкою голкою. Під фольгою виявили майже непомітний прокол. Потім пляшку, судячи з усього, трохи струснули, але отрута погано розчинилася в холодній рідині й залишилася у верхньому шарі. Тому перший налитий келих отримав майже всю дозу. Другий був майже чистий…