Чоловік уже готувався до рішення лікарів, коли несподівана зустріч біля лікарні змусила його замислитися
Одного разу їй усе ж пощастило. У лікарні потрібна була прибиральниця. Платили так мало, що охочих не знаходилося. Лише людина у відчайдушному становищі погодилася б тягати важкі відра, мити нескінченні коридори й кабінети, ламаючи спину за мізерну платню. Міра саме була в такому становищі.
Ця робота врятувала її дітей від голоду.
Вона старалася з усіх сил, боялася звільнення і за три місяці не дала приводу для скарг. Хіба що ні з ким не зблизилася. Персонал тримався холодно, і вона сама воліла бути непомітною.
Керівництво веліло їй зайвий раз не потрапляти пацієнтам на очі. Коли люди бачили її строкату спідницю, темне волосся, чули незвичну говірку, то починали перевіряти сумки й приліжкові тумбочки. Міра звикла до таких поглядів і тому прибирала швидко, тихо, намагаючись з’являтися там, де її ніхто не помітить.
Саме це й згубило її два дні тому.
Того дня вона зайшла до кабінету Григорія Аркадійовича Волкова. Спочатку вимила основну кімнату, потім перейшла до маленького підсобного приміщення при кабінеті, відділеного дверима. Міра швидко водила шваброю під столами, коли почула голоси.
В основній кімнаті з’явився сам хірург. З ним була літня жінка. З розмови Міра зрозуміла, що це його дружина: вона принесла обід і сіла разом із ним.
Міра хотіла закінчити прибирання й піти, але розмова раптом звернула туди, звідки вже неможливо було спокійно піти.
— Що із завтрашньою операцією? — запитала жінка. — Ти справді це зробиш?
— У нас немає вибору, — відповів лікар. — Якщо не зроблю, проблеми будуть куди серйозніші.
— Я розумію, — сказала дружина тихіше. — Але ж це дитина. Їй усього п’ять. Вона здорова. Як ти зможеш?
Хірург роздратовано грюкнув чимось по столу.
— Тамаро, не вдавай із себе святу. Ти чудово знаєш, як ми жили і чим увесь цей час користувалися. Думаєш, будинок, квартири, машини з’явилися в нас на звичайну зарплату? Якби я все життя грався в чесність, ми й досі тулилися б у тісній спільній квартирі на околиці. Завжди знаходяться пацієнти, які готові платити за особливе ставлення. А іноді просять і про інше: підправити довідку, приховати сліди, написати у висновку те, що потрібно, виписати зайві ліки, змінити причину смерті. І платять за це зовсім не дріб’язок.
Дружина мовчала.
Він продовжував дедалі зліше:
