Чоловік влаштував скандал через квартиру для моїх батьків, не підозрюючи, що ключі були лише частиною історії

Мар’яна повернулася з роботи втомлена, але задоволена. Батьки вже обживалися: Лідія спекла булочки з корицею в новій духовці, Мирон повісив карнизи й надіслав коротке повідомлення, що «все тримається». Від цих слів Мар’яні було тепло. Вона відчиняла двері додому з відчуттям, що найскладніше позаду.

У прихожій вона спіткнулася об клітчасту сумку. З прочиненої блискавки стирчав пакет з одягом, поруч валявся зав’язаний вузлом згорток. У квартирі пахло чужими парфумами, нафталіном і квітковим милом — різкою сумішшю, що миттєво витіснила звичний запах їхнього маленького житла.

У кімнаті на старому дивані велично сиділа Богдана Степанівна в зеленому костюмі, ніби спеціально вибраному для урочистого в’їзду. Назар стояв біля столу, схрестивши руки. Обоє дивилися на Мар’яну так, наче довго репетирували цю мить і тепер чекали, коли вона нарешті посяде належне місце винної.

— Ну, прийшла? — Богдана Степанівна підвелася важко, але з переможним блиском в очах. — Давай ключі й документи. Досить уже впиратися.

Мар’яна зняла плащ, повісила його на гачок і повільно розправила рукав. Усередині в неї не здригнулося нічого.

— Які документи, Богдано Степанівно? Ви кудись зібралися заселятися серед ночі?

Назар ступив уперед. Обличчя в нього налилося злістю, яку він, видно, копив усі ці тижні, підживлюючи маминими розповідями про чоловічий авторитет.

— Ти мала сама відвезти ключі моїй матері! — викрикнув він так голосно, що в серванті дзенькнули склянки. — Вона через тебе через усе місто тяглася. Квартиру купила — тепер віддавай, як обіцяно.

Мар’яна подивилася на нього майже з цікавістю. Він і справді вірив, що вигадана матір’ю обіцянка стає реальністю, якщо вимовити її голосно й при свідкові. Богдана Степанівна стояла поруч, підтиснувши губи, усім виглядом показуючи: ось вона, сімейна сила, спробуй не підкоритися…