Чоловік вимагав позбутися кішки через алергію, але прихована камера показала зовсім іншу причину

— Ти пошкодуєш. Ніхто твою котячу істерику серйозно не сприйме.

Марина не відповідала. Усі повідомлення пересилала Ірині Сергіївні. Голосові зберігала. Після кожного дзвінка її трусило. Вона сиділа на підлозі у ванній в Ольги, притискала телефон до грудей і чекала, коли перестане калатати серце. Муся шкреблася під дверима, і Марина впускала її. Кішка сідала поруч на килимок, моргала зеленими очима, ніби казала: «Я тут».

Одного разу Артем прийшов до Марининої матері. Та була вдома з доглядальницею Наталею. Він приніс пакет фруктів і говорив у домофон м’яким голосом:

— Відчиніть, я просто поговорити. Ми ж сім’я.

Наталя не відчинила. Подзвонила Марині. Марина приїхала разом із Павлом. Артем уже пішов, залишивши пакет біля дверей. Усередині, крім яблук, лежала записка: «Не ганьби мене. Повернися, поки не пізно».

Марина розірвала записку, але уривки потім дістала зі смітника й сфотографувала. Ірина Сергіївна похвалила:

— Правильно. Дрібниць не буває.

За місяць відбулася перша зустріч у юристки за участю Артема. Він прийшов у дорогій сорочці, з акуратно вкладеним волоссям, ніби на ділові переговори. Його мати, Світлана Вікторівна, сіла поруч, поклавши перед собою шкіряну папку.

— Ми не хочемо скандалу, — сказала вона крижаним голосом. — Але Марина має розуміти: мій син не зобов’язаний утримувати її та її матір.

Марина сиділа навпроти й відчувала, як долоні стають вологими. Поруч була Ольга. Ірина Сергіївна гортала папери.

— Йдеться не про утримання, — сказала юристка. — Йдеться про поділ майна й підтверджене вкладення коштів з боку матері Марини.

Світлана Вікторівна всміхнулася.

— Яких коштів? Старенька щось продала, щось подарувала доньці. Це сімейні справи.

Ірина Сергіївна поклала на стіл копію розписки.

Артем сіпнувся. Дуже швидко, майже непомітно, але Марина побачила. Так, як він побачив колись перелякану Мусю під табуреткою.

— Звідки це? — спитав він.

— Із папки, якої ти не знайшов, — тихо сказала Марина.

Він подивився на неї так, що в неї похололи пальці, але вона не відвела погляду.

— Це нічого не означає, — втрутилася Світлана Вікторівна. — Папірець без нотаріуса.

— Це не єдиний доказ, — відповіла Ірина Сергіївна. — Є банківські виписки, листування, свідки. І є запис, де ваш син обговорює намір вижити дружину з квартири, приховати документи й інсценувати алергію.

Світлана Вікторівна зблідла.

— Який запис?

Артем різко встав.

— Це незаконно.

— Про допустимість доказів вирішуватиме суд, якщо до нього дійде, — спокійно сказала юристка. — Але для розуміння позиції сторін запису цілком достатньо.

— Марино, — Артем повернувся до неї. Голос його став іншим: м’яким, майже колишнім. — Ти справді хочеш отак? Ми ж могли нормально. Я помилився, так. Але навіщо виносити сміття з хати?