Чоловік вирішив скасувати розлучення, бо родині знову знадобилася зарплата дружини, але на кухні на нього чекала несподівана відповідь
Більше не буде оплачених рахунків, дорогої їжі й можливості вдавати годувальника за чужий рахунок. Підхопивши дріб’язок, що випав із кишені, Денис кинувся вниз сходами. Каблуки дрібно застукотіли по східцях; чекати ліфта він не наважився.
Оксана провела його поглядом, повернулася до квартири й замкнулася на внутрішній замок.
— Усе-таки треба замінити серцевину, — зітхнула вона.
— Завтра вранці куплю найнадійнішу, — пообіцяв Тарас, поправляючи фартух. — А зараз мий руки. Паста холоне.
Розлучення оформили швидко й без зайвих суперечок. Денис навіть не прийшов на засідання, надіславши поштою зім’яту письмову згоду. Йому було не до колишніх амбіцій: наслідки їхніх із матір’ю хибних рішень виявилися тяжкими.
Банк не прийняв скарг Галини Петрівни на малу пенсію й важку долю. Прострочення накопичувалися, до них додавалися нові нарахування. Зрештою двокімнатну квартиру виставили на торги. Вирученої суми ледве вистачило на погашення боргу, і після продажу в колишньої власниці майже нічого не лишилося.
Галині Петрівні довелося перевезти речі до тісної, давно не ремонтованої однокімнатної квартири на околиці, поруч із промисловою зоною. Уночі там гули підприємства, а з крана нерідко текла вода з іржавим відтінком. Денис тулився з роздратованою матір’ю в єдиній кімнаті й швидко втратив рештки колишнього лоску.
Щоб оплачувати комунальні рахунки й не харчуватися найдешевшими напівфабрикатами, він улаштувався ще й вантажником у супермаркет. Увечері Денис слухав нескінченні материні докори й згадував вершковий запах креветок, веселий фартух і величезного чоловіка біля плити. Тепер він добре знав: якщо людина в домі служить лише прикрасою, одного дня на її місці неминуче опиниться той, хто справді вміє дбати.
Оксана ні про що не шкодувала. Теплими вечорами вона сиділа з Тарасом на балконі, слухала вдоволене муркотіння Бублика й дивилася на далекі міські вогні. Після всього пережитого вона переконалася: інколи досить просто перестати тримати непотрібне — і воно саме назавжди йде з твого життя.