Чоловік забрав м’ясо для шашликів своїй матері, хоча купували його на зарплату дружини, але три її слова швидко змінили розмову

— Оце я розумію! — пожвавішав він. — А Тараса мати знову відправила грядки полоти?

— Ні. Він збирався забрати цю яловичину. Пояснив, що картопля в нас спільна і мені з тобою її вистачить, а м’ясо потрібніше мамі.

Батько завмер із сумкою в руках. Густі брови повільно поповзли вгору.

— Давненько я йому виховної бесіди не влаштовував. І ти дозволила все забрати?

— З чого ти взяв? — Оксана усміхнулася. — Я видала йому рівноцінну за вагою заміну. Нехай приймає сюрприз.

Богдан Петрович перевів погляд із доньки на сумку, потім назад. На його обличчі з’явилася широка, майже хлоп’яча усмішка.

— Одразу видно мою доньку. Ходімо розпалювати мангал.

Тим часом на одній ділянці готували вугілля, а в дальньому дачному селищі Лариса Іванівна метушилася перед приїздом гостей. Її володіння виглядали як виставковий зразок господарської бездоганності: газон підстрижений рівно, кущі витягнуті в одну лінію, кожну грядку оточував акуратний пластиковий бордюр.

Сьогодні господині були потрібні не просто гості, а вдячні свідки її тріумфу. За сусіднім парканом уже з’явилася Валентина — головна суперниця Лариси Іванівни в садових досягненнях і збиранні новин. Слідом прийшла повна тітка Тамара в строкатому сарафані.

Лариса Іванівна кілька разів поправляла прибори й оглядала стіл, подумки уявляючи, як сусідки захоплюватимуться щедрістю Тараса. Для неї майбутній шашлик давно перестав бути звичайним частуванням. Він мав підтвердити все, що вона розповідала про сина та його добробут.

На столі лежала святкова церата із соняхами, блищали салатниці, вщерть наповнені картопляним салатом і листковою рибною закускою. Але головною окрасою застілля мав стати шашлик, який віз улюблений син.

— Валечко, заходь, хвіртка відчинена! — проспівала Лариса Іванівна, поправляючи широкополий солом’яний капелюх. — Тарас уже близько. Сказав, що роздобув чудову парну яловичину, таку навіть в інтернеті не щодня побачиш.

Валентина зайшла з мискою малосольних огірків і недовірливо примружилася.

— Побачимо. Торік він теж вихваляв свинину, а на вугіллі від неї самий жир лишився.

— Не вигадуй. Мій син додому несе тільки найкраще, він справжній добувач, — відрізала господиня, високо піднявши підборіддя…