Чоловік забрав м’ясо для шашликів своїй матері, хоча купували його на зарплату дружини, але три її слова швидко змінили розмову

Лариса Іванівна вже не могла зупинитися. Їй давно кортіло пояснити сусідкам, хто насправді утримує молоду сім’ю.

— А Оксана тільки й знає, що гроші на свої квіточки витрачати. Вчепилася в мого хлопчика й усі сили з нього тягне. Тарас сам дім забезпечує. І яловичину купив за свої кровні — цілих п’ять кілограмів.

Тітка Тамара важко опустилася на пластиковий стілець, який жалібно заскрипів.

— П’ять кілограмів доброго м’яса — це серйозні гроші. Молодець твій син.

За хвірткою пролунав короткий автомобільний сигнал. Лариса Іванівна сплеснула руками.

— А ось і наш годувальник!

Тарас з’явився на доріжці із синьою термосумкою в руці. Другою рукою він поправляв сонцезахисні окуляри. На ньому була свіжа сорочка, на губах грала поблажлива усмішка людини, певної, що загальна увага їй належить.

— Мамо! Тітко Тамаро, тітко Валю, добрий день! Приймайте частування. З ніг збився, поки ринком ходив, зате вибрав найкраще.

Лариса Іванівна поспішила назустріч і прийняла важку сумку.

— Розумник ти мій! Іди руки мий, зараз розпалюватимемо вогонь.

Сусідки пожвавилися. Валентина витягнула шию, намагаючись першою побачити хвалену покупку.

— Показуй свою мармурову яловичину. Таке м’ясо нині недешево обходиться.

Тарас став біля столу й розправив плечі. У його уяві дружина зараз сиділа вдома над тарілкою картоплі, тоді як він тут виступав щедрим влаштовувачем розкішного обіду.

Йому подобалося, як мати тримає важку сумку обома руками і як сусідки чекають відкриття. Жодна думка про те, хто вибирав, купував і маринував яловичину, не заважала насолоджуватися цією миттю. Тарас уже наперед приймав похвалу як щось заслужене.

— Побачите, коли смажити почнемо. Шматки добірні, один в один!

— Оце чоловічий вчинок, — урочисто оголосила Лариса Іванівна. — Зараз сама все відкрию.

Вона поставила сумку в центр столу, відсунувши салатниці. Запала майже театральна тиша. Господиня не кваплячись потягнула за бігунок, розстебнула блискавку, запустила всередину руку й намацала звичайний пакет.

— Оксанин, мабуть. Нічого, зараз дістанемо.

Лариса Іванівна вхопила вміст обома руками, напружилася й виклала на святкову церату важкий промерзлий згорток…