Чоловік забрав усі заощадження, залишивши мені іпотеку й фразу «ти сильна». Сюрприз, який чекав на нього після підписання паперів про розлучення

Ресторан «Монарх» зустрів мене приглушеним джазом і запахом дорогих сигар. Метрдотель шанобливо схилив голову й провів мене до столика в глибині зали.

Гоша вже був там. Він переодягнувся — на ньому був добрий піджак, біла сорочка. Він виглядав… винуватим? Ні, радше збудженим. Його очі блищали.

Коли він побачив мене, то на мить завмер. У його погляді промайнуло щире захоплення. Він підвівся, відсунув мені стілець.

— Норо… Ти виглядаєш просто неймовірно. Я навіть забув, яка ти в мене красуня.

— Забув? — я підняла брову, сідаючи. — Ну, останнім часом у нас було надто багато бетонного пилу, Гош. Важко розгледіти красу під шаром шпаклівки.

— Сьогодні ніякого пилу, — він узяв мою руку й поцілував пальці. Ті самі пальці, що сьогодні вранці перевіряли фракцію затирання. — Тільки ми. І наше свято.

На столі стояло шампанське у відерці з льодом. Офіціант наповнив келихи.

— За нас, — сказав Гоша, піднімаючи свій келих. — За двадцять років. Ми через таке пройшли, Норо. І ми перемогли. Ми збудували своє життя.

Я подивилася на бульбашки в келиху.

— За перемогу, — луною озвалася я й зробила ковток. Крижане вино обпекло горло…