Чоловік залишив дружину біля урвища, але в її долю втрутився хірург, який випадково опинився поруч

— Якщо вранці я відмовлюся, до підписання ще можна буде все скасувати?

— Можна. Навіть якщо потім клініка закриється, вашої вини в цьому не буде. Ви маєте право сказати «ні».

Лише після цих слів вона відчула, що готова погодитися.

Максим провів цей час у порожній операційній. Приймати допомогу пацієнтки не хотілося; гордість вимагала продати машину, квартиру, що завгодно. Але виручених грошей однаково не вистачило б. Заради відчуття незалежності довелося б закрити відділення й позбавити працівників роботи.

— На угоду я згоден, — сказав він уранці. — Хочу партнерства, а не порятунку.

— Партнерство я й пропоную.

Перед нотаріусом вони потиснули одне одному руки, підтвердивши намір укласти угоду.

Тепер потрібно було довести обман із підписом Максима. Інакше компанія-інвестор могла встигнути оформити перехід частки, поки перевіряли рахунки.

Він згадав про охоронну систему будинку. Після кількох дзвінків установник надіслав архів. Вітальню камера з передпокою не охоплювала, зате мікрофон зберіг запис того, як Світлана впустила Дмитра, як вони обговорювали підпис і як Максим запитував, що йому дали.

— Достатньо? — запитав він адвоката.

— Щоб призупинити угоду — так. Для обвинувачення ще потрібні експертиза звуку та аналіз крові. Але час ми виграли.

Про запис Світлані повідомив юрист. Того ж вечора вона забрала валізи й переїхала до готелю.

Дмитро приїхав, розраховуючи на вдячність.

— Треба виїжджати. Оксана заплатить кому треба й доб’ється, щоб нас заарештували.

— Нас? — перепитала Світлана. — Чути, як ти приходиш і підписуєш. Скажу, що таблетки приніс ти.

— Чай наливала ти!

— Спробуй довести.

Він схопив її за руку.

— Ми все робили разом.

— Нічого подібного. Ти постачальник, який ошукав клініку. А я довірлива дружина, яка помилилася в людині.

Дмитро відпустив її. Уперше він зрозумів: жодного нового життя Світлана в ньому не бачила. Їй був зручний виконавець.

Оксана запропонувала Максимові погасити терміновий борг клініки, але він відмовився.

— За те, що підібрав вас на дорозі, сто мільйонів я не прийму.

— Це не подарунок. Я купую вимогу банку за ринковою ціною, отримую частку, співмірну з вкладенням. Завершиться аудит — зможете викуповувати її частинами.

— Отже, хочете увійти в справу?

— Хочу зберегти місце, де мені дали надію, щоб замість нього не збудували житло. І хочу прибутку від законної інвестиції. Одне іншому не заважає.

— А якщо клініка не оговтається?

— Втрачу власні гроші. Рішення також буде моїм.

Максим довго вивчав договір. Ні прихованої передачі контролю, ні особистих зобов’язань там не було; перевірку всіх витрат доручали незалежній раді.

— Навіть мою відмову через рік передбачили.

— Знаю, як воно — приймати допомогу, з якої потім немає виходу.

Угоду підписали в нотаріуса. Гроші надійшли банкові, стягнення будівлі зупинили. Того ж дня працівники отримали зарплату.

Світлана зажадала позачергово скликати збори власників. Вона збиралася звинуватити багату пацієнтку в тому, що та скористалася хворобою хірурга й прибрала клініку до рук. До призначених зборів залишалося три тижні. Слідчі встигли отримати банківські виписки, архів охорони й листування Світлани з Дмитром. Серед любовних зізнань знайшлися таблиці платежів, фотографії підписів Максима й повідомлення: «Після угоди першою закриємо реабілітацію. Надто багато витрат».

Оксана занять не переривала: біля брусів вона трималася вже майже хвилину, з підтримкою проходила кілька кроків. Реабілітолог запропонував їй з’явитися на зборах із тростиною.

— Ні, ще рано, — заперечив Максим.

— Для ефектної появи — рано, згодна. А для п’яти безпечних кроків?

— Це визначить фахівець. Вам немає потреби доводити оточенню, що операція минула успішно.

— Мені потрібно довести це собі.

Максим кивнув. Роману між ними не виникло. Він іще переживав зраду Світлани, Оксана опановувала життя без Дмитра; обоє розуміли, як легко прийняти за кохання вдячність, самотність і небезпеку, яку довелося розділити. За кавою вони обговорювали договори, сперечалися, часом мовчали біля вікна. Обіцянок на майбутнє не давали.

Перед зборами Дмитро зупинив Оксану біля входу.

— Ти й справді вклалася в його клініку?

— Так.

— Отже, між вами все-таки щось є.

— Ти за кожним договором бачиш ліжко.

— Я п’ятнадцять років був твоїм чоловіком!

— Був. У понеділок оформлять розлучення.

— Це все Світлана вигадала. Скажи слідчому, що до дороги тобі допоміг дістатися я. Тоді мене не буде в чому звинувачувати…