Чоловік зажадав, щоб я вибачилася перед свекрухою навколішки, та він не знав, що відповідь у мене вже є

Вранці Марта прокинулася від сонця. Спершу не зрозуміла, де вона, потім пам’ять повернулася цілком, важким клубком. Із кухні долинали голоси. Олеся розмовляла з Тарасом, своїм хлопцем, який повернувся рано-вранці з поїздки.

Марта ніяково вийшла до них. Тарас підвівся з-за столу — великий, спокійний, із сонною доброю усмішкою.

— Марто, Олеся розповіла. Тримайся. Якщо потрібна чоловіча сила — я сьогодні вільний.

— Потрібна, — одразу сказала Олеся замість подруги. — Ми їдемо до неї.

За сніданком вона ще раз повторила план. Марта має зайти в квартиру як господиня. Олеся буде поруч, Тарас — у коридорі для впевненості. Жодних довгих розмов, жодних суперечок про почуття. Тільки речі, ключі, межі.

Вони приїхали до будинку ближче до полудня. Біля дверей Марта на секунду затрималася. Серце билося часто, долоні спітніли. Олеся мовчки стисла її лікоть.

— Це твій дім, — сказала вона.

Марта натиснула на дзвінок.

Двері відчинив Назар. Неголений, пом’ятий, із червоними очима. Побачивши Марту, він ніби ожив, але, помітивши за її спиною Олесю й Тараса, розгубився.

— Марто… Що ви тут робите?

— Я прийшла по свої речі. І по твої теж. У тебе є пів години, щоб зібрати все необхідне й піти.

— Я нікуди не піду, — різко сказав він. — Це мій дім теж.

— Ні, — втрутилася Олеся. — Це квартира Марти. Куплена до шлюбу. Ти тут живеш лише тому, що вона дозволила.

З кімнати з’явилася Лідія Савеліївна. У домашньому халаті, з розтріпаним волоссям, але з колишньою злістю в очах.

— З’явилася шантажистка.

— З’явилася господиня квартири, — спокійно відповіла Марта. — І я більше не збираюся обговорювати з вами своє життя.

Лідія Савеліївна розтулила рота, але Олеся ступила вперед.

— Скандалити не раджу. За потреби викличемо поліцію й покажемо все, що треба.

Свекруха зблідла. Погроза подіяла одразу.

— Назарчику, — нервово сказала вона, — збери речі. Не треба зайвого шуму.

Назар подивився на матір, потім на Марту. В його погляді майнула ненависть, але сил сперечатися вже не було. Він пішов у спальню.

Поки він складав одяг у сумки, Марта на кухні збирала свої кондитерські інструменти, форми, насадки, блокноти, документи по замовленнях. Олеся допомагала мовчки. Тарас стояв біля входу й самим своїм присутністю стримував усіх від нових сцен.

За пів години Назар поклав ключі на тумбочку.

— Задоволена? — глухо спитав він. — Зруйнувала сім’ю?

Марта подивилася йому просто в обличчя.

— Сім’я закінчилася в ту мить, коли ти штовхнув мене на коліна.

Він не відповів. Узяв сумки й вийшов. Лідія Савеліївна пішла за ним, кинувши на прощання погляд, повний безсилої злості. Коли двері зачинилися, Марта опустилася на найближчу коробку. Ноги більше не тримали. Перший бій було виграно, але вона вже розуміла: ці люди не підуть тихо, не пробачать поразки й обов’язково спробують ударити знову…