Чоловік зажадав, щоб я вибачилася перед свекрухою навколішки, та він не знав, що відповідь у мене вже є

— Що ти сказала? — повільно вимовив Назар.

— Я сказала ні.

Він різко підійшов і схопив її за плече.

— Не влаштовуй сцену. Вибачся.

— Прибери руку.

Марта сказала це тихо, але так твердо, що Назар на мить відступив. І тут Лідія Савеліївна, відчувши, що син вагається, завдала точного удару.

— Не треба, Назарчику, — слабким голосом промовила вона. — Видно, я сама винна. Погано виховала сина, якщо він дозволяє так зі мною поводитися.

Слова влучили просто в те місце, де Назар був беззахисний. Провина перед матір’ю спалахнула в ньому одразу — сліпа й люта.

— Чула? — прошипів він, повертаючись до Марти. — Ти до цього довела.

— Назаре, зупинись.

— Ні. Ти зараз станеш перед нею навколішки й попросиш пробачення.

Марта відступала, доки спина не торкнулася стіни. Від нього пахло вином, гарячою їжею й люттю. Вона бачила перед собою не того чоловіка, якого кохала, а чужу людину, готову розчавити її, аби тільки повернути матері відчуття влади.

І в цю мить вона згадала планшет.

Це сталося кількома тижнями раніше. Лідія Савеліївна прийшла до них, як завжди, без попередження, і принесла з собою пристрій, який перестав нормально працювати. Вона сунула його Марті майже наказовим жестом.

— Ти ж молода, розбираєшся. Подивися.

Марта тоді, все ще намагаючись зберегти мир, погодилася. Планшет не був заблокований. Поки вона шукала налаштування, випадково відкрився месенджер. На екрані була переписка Лідії Савеліївни з чоловіком на ім’я Мирон.

Спершу Марта хотіла одразу закрити вікно, але погляд зачепився за кілька рядків. Потім за наступні. У цих повідомленнях свекруха була зовсім іншою: кокетливою, ніжною, примхливою. Вона скаржилася на покійного чоловіка, насміхалася з Назара, називала його безпорадним синочком, а Марту — брудною кличкою. Писала Миронові, що чекає вихідних, коли квартира буде вільна, і називала його своїм «жеребчиком».

Найбільше Марту вразило не те, що в Лідії Савеліївни був таємний зв’язок із одруженим колегою. Це була її справа. Вразило лицемірство. Жінка, яка вчила всіх сімейної моралі, роками жила в брехні й при цьому руйнувала чужий шлюб під виглядом турботи про сина.

Марта тоді зробила кілька фотографій екрана. Не з помсти. Радше від дивного передчуття, що колись їй знадобиться доказ, здатний зупинити цю жінку. І тепер, коли Назар знову ступив до неї, передчуття збулося…