Чорний пояс заради забави викликав на бій старого ветерана

Він зробив кілька кроків уперед. «Гей, діду! — голосно промовив він так, щоб почули всі навколо. — Розваж нас тут».

Розмови в залі почали стихати. Хтось усміхнувся. Хтось одразу дістав телефон, передчуваючи цікаве видовище.

Інші спортсмени перезирнулися, розуміючи, що ситуація стає неприємною. Чоловік повільно повернув голову. На його обличчі не було ні злості, ні образи.

Лише цілковито спокійний вираз. Він уважно подивився просто в очі молодому бійцеві. Такий погляд виявився несподіваним.

Без крику, без погроз, без бажання щось комусь доводити. На кілька секунд молодий чемпіон навіть відчув дивний дискомфорт, але швидко знову натягнув самовпевнену усмішку. «Що, злякався?»

«Чи вже важко рухатися в такому віці?» Позаду знову пролунав сміх. Хтось навіть почав аплодувати, чекаючи продовження. Однак незнайомець мовчав.

Він повільно зняв годинник. Акуратно поклав його на найближчу лаву. Потім так само спокійно розстебнув куртку.

Кожен його рух був настільки розміреним, що шум у залі почав зникати сам собою. Навіть ті, хто кілька секунд тому сміявся найголосніше, тепер уважно спостерігали за тим, що відбувається. Молодий спортсмен і далі всміхався.

Він був упевнений, що зараз перед ним опиниться черговий любитель, який вирішив згадати молодість. Але досвідчений тренер, що стояв неподалік, раптом змінився на обличчі. Він упізнав цю людину.

У його очах з’явилося непідробне здивування. Тренер зробив крок уперед, ніби хотів зупинити те, що відбувається, але потім завмер. Схоже, він розумів, що тепер уже запізно…