Циганка в дорозі попередила мене повернутися додому без світла, і невдовзі я зрозуміла, що її слова були не випадкові

Сну не було. Ірина просиділа на кухні до ранку. Чай охолов недоторканий, телефон лежав екраном донизу, а в голові знову й знову звучали впевнені слова Оксани: «Квіти полити прийшла». Брехня виявилася такою рівною, такою підготовленою, що від неї нудило сильніше, ніж від самого страху.

Ірина заплющила очі, притисла долоні до скронь. І раптом згадала — різко, ясно, ніби хтось усередині клацнув вимикачем.

Місяць тому Назарчик почав ходити. Невпевнено, смішно, з широко розставленими руками. Він падав, підводився, тягнувся до плити, до розеток, до нижніх шухляд. Ірина тоді купила прості домашні камери: одну поставила в коридорі, другу у вітальні, третю в спальні. Щоб, готуючи вечерю чи перучи, бачити краєм ока, де син.

— Боже, — видихнула вона.

Руки затремтіли так, що телефон ледь не випав. Вона відкрила застосунок. Камери були в мережі. Записи збереглися. Ірина вибрала потрібний день, відмотала назад, ще назад, доки на екрані не з’явився темний коридор.

Ось вхідні двері. Замок провернувся. У квартиру зайшла Оксана. Спокійно, без метушні, ніби поверталася до себе. Зняла куртку, озирнулася, пройшла до комода. Висунула шухляду. Усміхнулася чомусь своєму — коротко, некрасиво.

За кілька хвилин усередину зайшли Роман і Степан. На записі їхні голоси звучали глухо, та слова Оксани були виразні.

— Ось тут дивіться, — казала вона. — Готівка зазвичай тут. Прикраси не всі, але головне в коробці. Комп’ютер заберете, телевізор потім, якщо встигнете.

Вона ходила кімнатами впевнено, показувала, пояснювала, поправляла чужі руки, коли чоловіки лізли не в ту шухляду. Ні розгубленості, ні страху, ні спроб зупинити. Лише ділова зібраність людини, яка прийшла по своє, хоч у цій квартирі їй не належало нічого.

Ірина дивилася, майже не кліпаючи. Сльози текли самі, без ридань. Біль від зради не став меншим, та поруч із ним уперше за ніч з’явилося інше відчуття: правда отримала голос. Холодне, точне зображення на екрані.

Вранці вона прийшла у відділок. Слідчий переглянув запис один раз. Потім удруге — вже уважніше, із зупинками. Потім підвів очі на Ірину.

— Цього досить, — сказав він. — Добре, що ви зберегли запис.

Оксану викликали майже одразу. Спершу вона повторювала попереднє: прийшла на прохання, чоловіки просто супроводжували, все неправильно зрозуміли. Потім їй показали відео. Вона замовкла. Попросила води. Довго дивилася в пластиковий стакан, ніби там можна було знайти нову версію правди. А тоді сказала, що готова говорити…