Даішник вимагав гроші у священника… Але під рясою виявився бойовий полковник у відставці

Телефон у кишені завібрував. Дзвонив Романюк.

— Миколо, новини неприємні. Ми знайшли тайник Литвиненка. Там не тільки гроші. Там земельні документи й чернетки планів: храм разом із ділянкою довкола хотіли забрати під котеджну забудову. Тебе збиралися витиснути звідси давно. Та зупинка була не випадковою. Вони тебе пасли.

Коваленко міцніше стис телефон.

— Значить, дорога була пасткою.

— Так. Вони хотіли підкинути заборонені речовини в твою машину. Литвиненко мав «знайти» їх під час обшуку. Але ти повівся не так, як вони чекали, він розгубився. А поява Остапа остаточно зламала план.

— Тому він так рвався в салон, — тихо промовив отець Микола, згадуючи різкі рухи інспектора. — Я відчував фальш, але не бачив усієї картини.

— Згортки знайшли в потаємному місці патрульної машини. Експертиза вже підтверджує, хто їх готував. Тепер там не тільки хабар і перевищення, а й спроба сфальсифікувати докази. Литвиненко почав говорити по-справжньому. Здає чиновників, помічників суддів і тих, хто його прикривав. Почалося велике чищення.

Коваленко подякував другові й завершив дзвінок. Він сів на лаву біля входу до храму. Вечірня прохолода торкнулася обличчя, на якому ще тримався жар довгого дня. За стіною саду шуміли дерева, десь у траві сюрчав цвіркун, і ця мирна ніч раптом видалася йому не спокоєм, а тонкою завісою перед небезпекою. Увесь цей час він думав, що зіткнувся з дрібною дорожньою гниллю, а виявилося, що наступив на голову змії, яка вже обвила його дім.

Уночі йому не спалося. Він ходив подвір’ям, перевіряв замки, прислухався до шерехів. Ближче до півночі біля воріт майнули дві тіні. Вони перемахнули через огорожу майже безшумно. У руках у них були каністри…