Денис побачив світло в кімнаті померлої матері й почав шукати правду про свою сім’ю
Я подивився на зламане крило.
— А Максим повернувся.
— Коли?
— Незадовго до тієї історії.
— Навіщо?
— Шукав Ірину. Він дізнався, що вона не покидала його, що все було брехнею. Але приїхав надто пізно. Ірина вже була дружиною Роми. Я називав Рому татом. Максим не став руйнувати сім’ю, тільки попросив іноді бачити мене здалеку. Рома погодився.
— Ба більше, вони поговорили й якимось неймовірним чином не стали ворогами. Рома сказав йому: «Ти його батько по крові. Я ніколи не стану цього заперечувати. Але поки він малий, не ламай йому життя. Розберемося пізніше».
Мені защипало очі. Двоє людей, які мали всі причини ненавидіти одне одного, намагалися вчинити правильно, а їх обох знищив третій.
— Коли Рома почав збирати докази проти Олега, Максим допомагав йому. Саме тому Олег вирішив позбутися одразу обох. Спершу інсценував смерть Роми, підкинув чуже обгоріле тіло, потім зробив так, щоб Максима звинуватили у вбивстві.
— Навіщо Рома дозволив усім думати, що загинув?
— Він не дозволяв. Усе сталося за лічені години. Поки він переховувався, Олег уже пред’явив тіло й оголосив, що брат мертвий.
— Але чому Рома не вийшов?
— Боявся. Після своєї «смерті» Рома зрозумів, наскільки далеко готовий зайти брат і що людина, чиє тіло видали за його, теж, найімовірніше, загинула не випадково. Він намагався зв’язатися з областю, чекав на зустріч, переховувався й навіть продовжував працювати ночами в невеликій заводській майстерні через старого знайомого.
А потім Світлана відвернулася.
— Через півтора місяця Олег знайшов його.
— Звідки ви знаєте?
— Ірина прийшла до мене наступного дня.
— Вона бачила?
— Ні. Але Рома мав зустрітися з нею, не прийшов. Більше живим його ніхто не бачив. А Максим на той час уже перебував під вартою, звинувачений у вбивстві, яке сталося півтора місяця тому.
Тобто справжній Рома загинув тоді, коли його ймовірний убивця вже сидів за ґратами. Але цього ніхто не довів. Ніхто не знав справжніх дат.
Я подивився на пташку, на знак, на документи й уперше відчув не лише страх — злість, холодну, тверезу.
— Де Максим зараз?
Світлана довго не відповідала.
— Вийшов. Лише недавно.
— Він живий?
— Живий.
— Де?
Вона назвала селище, зовсім недалеко, година автобусом. Людина, яку я все життя вважав убивцею свого батька, жила за годину їзди від мене й була моїм справжнім батьком.
Я пішов від Світлани глибокої ночі, скриньку ніс під курткою, пташку тримав у кишені. Дорогою думав про одне: докази шахрайства є, але вбивство — як довести справжню дату смерті? Як довести, що Рома був живий після того дня, коли його офіційно оголосили загиблим?
І тут я згадав обличчя Марини Андріївни. Її страх, коли вона побачила клеймо. Наступного ранку я знову прийшов до музею, поклав перед нею пташку, а поруч — архівну довідку.
— Тепер не вийде сказати, що ви нічого не знаєте.
Старенька зняла окуляри.
— Ти до Світлани ходив?
Я здивувався.
— Звідки ви знаєте?
— По очах бачу.
— Мені потрібна правда.
Вона тяжко зітхнула.
— Цей знак був особистим клеймом Роми.
— Що означає «особистим»?
— Підпис майстра. У кожного доброго карбувальника були свої маленькі знаки. Офіційно завод цього не заохочував, але на авторських виробах майстри їх ставили. У Роми — дві риски хрест-навхрест і крапка на пташках, свічниках, решітках, скриньках.
— Можна встановити дату виготовлення речі?
Марина замислилася.
— Іноді.
— А інвентарні книги?
— Якщо річ здавали до фонду чи музею…
Серце в мене закалатало.
— Є робота Роми?
— Є.
— З датами?
— Є.
Я дістав довідку.
— Подивіться на дату.
Вона подивилася.
— Це офіційний день убивства.
Марина кивнула.
— Мені потрібна хоча б одна річ, яку батько зробив після цієї дати.
Вона завмерла, потім різко підвелася.
— Чекай тут.
Її не було хвилин 20. Я чув, як у підсобці рухають ящики, відчиняють шафи, шелестять сторінки. Нарешті Марина повернулася. У руках вона тримала товсту книгу й чавунну камінну решітку, тонку, ажурну, з виноградним листям.
— Дивись.
У нижньому куті стояв знак: хрест, крапка. Той самий. Марина розгорнула книгу, провела пальцем по рядку…
