Діти залишили батька в будинку для літніх людей, не підозрюючи, яку таємницю він зберігав усі ці роки

«Старий дурень», — пробурмотів він. Незрозуміло: про себе чи про мене.

«Поїхали», — сказав я. Нотаріус зачиняється о шостій. Ми вже йшли до його машини, коли завібрував мій телефон. Номер.

Олексій. Я зупинився. Подивився на екран.

Син телефонував удруге за день. Перший раз — вранці. Я не взяв.

Мабуть, Олексій вирішив, що я сплю, але тепер подзвонив знову. Я натиснув відбій.

«Син?» — спитав Михайло Васильович. «Так». «Не береш?» — «Поки що не беру, — поправив я. — Потім візьму, коли буде що сказати». Ми сіли в машину. Михайло Васильович завів двигун.

І в цю мить прийшло повідомлення. Не від Олексія. Від незнайомого номера.

Я відкрив. Читав повільно. Перечитав.

«Мишку, — сказав я. — Жени». «Що сталося?» Я показав йому телефон. Повідомлення було від Григорія Павловича.

Він якимось чином знайшов мій номер. Мабуть, через адміністраторку. Старий хитрун.

Повідомлення було коротке: «Степане Андрійовичу. Приїхала жінка. Каже, невістка. Вимагає директора. Кричить, що ви недієздатні, і вона подає на опіку. Директор тримається, але каже: у вас максимум година. Поспішайте». Михайло Васильович прочитав повідомлення й подивився на мене…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇