Дівчина заснула в потязі після чергової відмови в роботі, а зошит, що випав із рук, несподівано зацікавив попутника

— Ви його знаєте? — спитала Олена.

Наталія дивилася на фотографію під ім’ям. Доглянутий чоловік років тридцяти п’яти з ідеальним проділом.

Той самий су-шеф із першого ресторану, куди вона прийшла в перший день своїх пошуків. Той, який повернув їй папку жестом, яким дають решту, і сказав про кулінарний технікум. Той, який, як тепер з’ясувалося, встиг скопіювати її ескізи, поки гортав папку.

— Знаю, — сказала Наталія. — Це перше місце, куди я подавалася. Він мені відмовив у перший день.

Олена дивилася на неї довго.

— Житня основа на заквасці, пряжене масло, ті самі поєднання і послідовність шарів. У нього вісім позицій повторюють вашу карту. Випадковістю це не пояснити. Що можете довести?

— Усе, — сказала Наталія. — У мене є датовані файли. Зошит, який я залишила у вас, — чернетка. Перші версії концепції я писала в діда вдома, на ноутбуці, ще до поїздки, а потім переробила їх для «Опари». Файли зберігалися автоматично, кожні 15 хвилин, із датою і часом. Є хмарні копії. Є листування із самою собою в пошті: я надсилала собі проміжні версії, щоб не втратити дати, ще до того дня, коли подавалася до нього.

— Зберіть усе сьогодні. Надішліть мені на пошту. Далі моя робота.

Далі робота Наталії була маленька, а робота Олени — велика.

Олена підняла слухавку й зателефонувала директорові того самого ресторану. Розмова йшла коротко, чемно й по-діловому. Карта, файли, дати, автор.

За дві доби Максима Гончаренка звільнили. Не тихо, не за власним бажанням, а з офіційною фіксацією причини звільнення й із розсилкою вузькому колу шефів, яких Олена знала особисто. У їхньому середовищі це називалося «вовчим квитком»: працювати за фахом у пристойному місці він більше не міг.

Ніде. Наталія дізналася про це від Олени коротко, у цеху, між двома замовленнями.

— Звільнений. Із формулюванням.

— Дякую.

— Не мені. Собі. Ви вели записи як доросла. За це себе й дякуйте.

Того самого вечора Олена затримала її після зміни.

— Ходімо, я вас проведу до метро. Мені треба поговорити не в кабінеті…